Дуга Серебряникова: удар великого динамівця вивчали навіть фізики

Є гравці, навколо яких зберігається ореол легенди. Один із таких – Серебряников. Він – із видатної плеяди динамівських шістдесятників, причетний до тих же успіхів, що й його колеги – чотири золотих медалі чемпіонату СРСР, три срібних, два кубки Радянського Союзу, звання півфіналіста чемпіонату світу 1966 року та участь ще у двох Мундіалях. У складі великих команд Соловйова та Маслова він був першопрохідцем київської всесоюзної слави – один із небагатьох перших чемпіонів, які дограли й до часу маслівського домінування в радянському футболі.

А ще – Серебряников настільки вразив сучасників майстерністю виконання стандартів, що заслужив на свій іменний удар. «Дуга Серебряникова» – це футбольний мем і стійкий термін великої сили, введений у футбольний словниковий запас задовго до легендарної «Точки Шевченка»… Словом, сьогодні виповнюється 80 років від дня народження Віктора Петровича. Його вже п’ять із половиною років немає з нами, а пам’ять лишається – ось який це був футболіст!

Народився Віктор Серебряников 29 березня 1940 року в Запоріжжі в робітничій родині. Тато, родом із далекосхідного Комсомольська-на-Амурі, рано помер, залишивши вдову з трьома дітьми. Вони бідували, і хоча з юних літ Віті довелося дізнатися ціну хліба, думками він був у футболі. Займатися юний Вітя почав у Запоріжжі, перші тренери – Йосиф Малкін і Микола Доморацький.

Уже в 16 років, школярем, потрапив у команду майстрів – «Металург» (Запоріжжя). Через півтора року вчорашній дублер уже був гравцем першої команди. 14 липня 1958 року, коли приніс додому першу зарплату, перелякана мама відвела його на стадіон, щоб бухгалтери підтвердили, що він справді заробив сам, футболом, своєю працею, досить велику як для тодішнього скромного життя суму.

У 34 матчах за головну команду міста упродовж півтора сезонів «Серебро» забив 7 м’ячів. А коли за юнацьку збірну СРСР він забив красивий м’яч на очах стадіону-стотисячника в Ленінграді, Віктора захотіли бачити у своєму складі «Зеніт» і «Адміралтеєць», а також всесильне московське ЦСКА, яке навіть намагалося «призвати» молодого призовника через одеський СКА.

Можливо, хтось із них і перехопив би таланта, проте, на щастя для «Динамо», старшим тренером юнацької збірної тоді був В’ячеслав Соловйов. Він утримав Серебряникова від підписання заяв на вступ до цих команд, а коли очолив київську команду – одним із перших, кого він запросив, був якраз Вітя.

«Металург» хотів втримати свою «зірочку» – Серебряникову дали квартиру й дорослий «оклад», але під час одного з затяжних виїздів гінці від «Динамо» посадили Вітю на поштовий літак і він прибув прямо в Київ. Якраз вчасно: великий Фомін завершував кар’єру, трішки старший Диковець травмувався, таким чином, новачок отримав свій шанс посеред сезону 1959 року.

18 вересня 1959 року в динамівському дербі Мінська та Києва Серебряников дебютував у своїй новій команді (гра закінчилася внічию). З кожним сезоном він проявляв все нові грані свого таланту – якщо спершу вимушено грав на позиції лівого напівсередньго, то потім утвердився як правий інсайд і став одним із забивних, вмілих у підіграші та швидкій атаці, півзахисників.

За майже 13 років у першій клубній команді київського «Динамо» Віктор Серебряников зіграв 334 матчі в усіх турнірах, відзначившись 79 голами. Всупереч своєму прізвищу, в футболі віддавав передачу «золоту» – чотири рази став чемпіоном СРСР і був у ще одному сезоні, коли команда завоювала в підсумку перше місце. Завоював два кубки СРСР. Визнаний найкращим гравцем Української РСР 1969 року, 9 років входив у списки 33 найкращих у СРСР.

Серебряников – це епоха. Він – серед першопрохідців динамівської футбольної слави. Один із лідерів команди в сезоні першого чемпіонства – 1961 року. Учасник найпершого в історії матчу «Динамо» й усього радянського футболу в єврокубках, причому, в матчі з північноірландським «Колрейном» він відзначився дублем. Загалом, 14 матчів і 4 голи в активі Віктора в міжнародних клубних турнірах під егідою УЄФА.

Вдало виступав Віктор і на міжнародному рівні збірних – від 1963 по 1970 роки. 5 матчів (4 голи) провів Серебряников за олімпійську збірну, 21 матч (3 голи) за збірну СРСР. З’їздив на три чемпіонати світу – в Чилі, Англію (в 1966 році радянська збірна дійшла до півфіналу) та Мексику. У 1966 році отримав звання майстра спорту міжнародного класу, у 1967-му – заслуженого майстра спорту. 31 травня 1970 року під час матчу Мексика – СРСР Серебряникова замінив одноклубник-динамівець Пузач. То була перша в історії заміна на фінальних турнірах чемпіонатів світу з футболу.

Найкращі свої роки в «Динамо» Серебряников провів, напевно, при Маслові. «Ми тоді першими в Союзі перейшли на систему 4-4-2, виходили з чотирма півзахисниками, як англійці на чемпіонаті світу. Всіх обігрували. Нас не могли розкусити. Я де тільки не грав - і лівим крайнім, і центральним нападаючим. Важко було, звичайно. Я – «метр з кепкою», а проти мене – захисники-гладіатори. Я Маслова і Лобановського пов'язую, обидва - мислителі, обидва професіонали – вперті, копіткі у всьому», – зізнавався Віктор. Справді, «Дід» був великим тренером, з відстані років це видно ще краще, він давав розкривати свої індивідуальні якості футболістам, а ті віддячили ударною кінцівкою 60-х, коли за шість років чотири рази забрали золоті медалі. У 1970 році, до речі, Віктор удостоївся честі виводити динамівців на поле з капітанською пов’язкою.

«Працездатний, швидкий і технічний, багато в чому визначав гру команди. Виконував великий обсяг корисної роботи як творчої, так і руйнівної. Добре взаємодіяв з партнерами, відрізнявся ігровим азартом. Віртуозно виконував штрафні удари, змушуючи м'яч, посланий різаним ударом, обертатися одночасно в двох площинах - вертикальній і горизонтальній. Такий удар отримав назву «дуга Серебряникова», – цитуємо сучасників.

А між тим, сам Серебряников – правдолюб і скромний чоловік – зізнався, що свій фірмовий трюк підгледів у бразильців і чилійців, проти яких грав як у домашніх товариських матчах, так і під час південноамериканських турне. «Я в Південній Америці зауважив, що там «банани» - так ми називали технічних гравців, у яких з головою і з ногами все в порядку, - крутять м'яч із внутрішнього і з зовнішнього боку стопи. І коли побачив, як чилієць Хорхе Торо на чемпіонаті світу в Чилі забив м'яч зі штрафного бразильцям - над стінкою крученим ударом, то задумався. Чому м'яч у нього в якийсь момент різко впав? І дійшов своєю головою. Тут - трошки фізики. Коли ти ставиш м'яч ніпелем вниз, виходить напруга і, при великому обертанні, він різко падає. Тяжкість від ніпеля, здавалося б, невелика, але вона тисне, розумієте?

Пам'ятаю, у 69-му після того, як я штук шість таких штрафних забив, Віктор Олександрович Маслов затримав мене після тренування і каже: «Пішли покажеш, як це в тебе виходить...» Я йому і показав ... «Ти дивись, - каже «Дід», - а я думав, що це «погані» голи!..»

Він був не стільки складним, як болісним для зв'язок коліна. Під час кожного удару доводилося терпіти фізичний дискомфорт».

Нечисленні чорнобілі хроніки залишають враження радіокерованості удару: підкручений м’яч за вражаючою синусоїдою оминав стінку й летів туди, де не чекав його побачити воротар. Знову і знову. Науковці на теоретичних засад підставі фізики та балістики навіть вираховували закономірності та логіку його виконання. Дугу описали як таку, що підвладна тільки великим майстрам. Не один десяток м’ячів Віктор забив таким штибом!

Італійцям і французам
Він не раз збивав фасон.
З ним дружить футбольним музам
Не один іще сезон!
Хай частіш гукає диктор,
Що гола забив наш Віктор! – написав на честь Серебряникова відомий перчанський сатирик, автор легендарного «Пса Барбоса та незвичайного кроса» Степан Олійник. До речі, великий динамівський уболівальник.

І справді, «Серебро» радував своєю грою українських шанувальників футболу більше десяти сезонів. Утім, уже в 31 рік завершив свої виступи через хронічні травми. «Ми в 1969-му були вже старенькі, зношені і, чесно кажучи, на бровах грали. А в дублі хлопці підібралися хороші, Маслов їх по крихтах збирав. Не можна було їх перетримувати, і я сказав тренеру: «Ми вже все, розвалюємося. Мене треба прибирати, а виставляти молодих». Свій останній матч за «Динамо» Серебряников провів 1971-го року.

Як тренер, очолював у 70-х сумський «Фрунзенець» і підгаєцьку «Ниву», але в цій професії не відбувся. Працював на різних роботах, грав за ветеранів «Динамо», до кінця життя залишався небайдужим до футболу, тож користувався великою популярністю в преси, видавши не один десяток гучних інтерв’ю. Але головне – Віктор Петрович був футбольною душею. І залишив добру пам’ять своєю грою, як один із найкращих півзахисників в історії клубу й усього нашого футболу.