Мессі забив гол і оформив два асисти у прощальному матчі за збірну Аргентини

Є футбольні матчі, які запам’ятовуються рахунком, голами, драматичною розв’язкою або неймовірним камбеком. А є вечори, коли все це стає другорядним. Коли табло продовжує відраховувати хвилини, м’яч усе так само котиться газоном, футболісти сперечаються з арбітром, подають кутові та б’ють по воротах, але ти розумієш: головне відбувається десь значно глибше. Саме таким вийшов цей вечір у Буенос-Айресі.

Понад 80 тисяч людей прийшли на трибуни, щоб побачити товариський матч Аргентини проти Беніну. Формально – звичайна контрольна зустріч. Насправді – прощання з цілою епохою. Останній матч Ліонеля Мессі у футболці національної збірної Аргентини.

Напевно, кожен, хто ріс разом із футболом останніх двох десятиліть, сприймав цей вечір трохи по-своєму. Хтось обожнював Мессі. Хтось усе життя сперечався, порівнював його з Кріштіану Роналду, Марадоною, Пеле або іншими великими. Хтось уболівав проти його «Барселони», радів її поразкам і роками шукав аргументи в нескінченних футбольних суперечках. Але байдужих до нього практично не існувало.

Мессі був надто великим явищем, щоб просто пройти десь поруч з історією футболу. Ми бачили його зовсім молодим хлопцем із довгим волоссям. Бачили, як він перетворювався на головну зірку «Барселони». Бачили неймовірні проходи, голи, передачі, «Золоті м’ячі». Бачили поразки у фіналах зі збірною, сльози, відхід і повернення. А потім були Кубок Америки, довгоочікуваний чемпіонат світу й кадри з Кубком світу в руках, на які Аргентина чекала десятиліттями. І ось тепер залишався останній вечір.

Вечір, коли десятки тисяч телефонів на трибунах були спрямовані практично в одну точку поля – на Лео. Навіть суперник цього дня мав небагато значення. Можна скільки завгодно говорити про те, що збірна Беніну – далеко не футбольний гранд і навіть за африканськими мірками команда радше середнього рівня. Можна іронізувати над вибором суперника для такого матчу. Тільки яка різниця? Цього вечора Аргентина могла грати практично з ким завгодно. Люди прийшли подивитися на Мессі.

Подивитися, як він востаннє вийде на поле у біло-блакитній футболці. Як востаннє одягне десятий номер збірної. Як підійде до кутового прапорця. Як готуватиметься виконувати штрафний. Як підніме голову перед передачею. Як партнери знову шукатимуть його між лініями. Хотілося запам’ятати кожен рух.

Сам футбол спочатку ніби відмовлявся відповідати масштабу події. Аргентина розпочала зустріч досить спокійно. Іноді навіть виникало відчуття, що господарі вийшли провести хороше тренування при переповнених трибунах. Бенін же, поки вистачало сил, не збирався виключно відбиватися. Африканська команда періодично огризалася, намагалася швидко виходити вперед і навіть створила кілька неприємних епізодів біля аргентинських воріт.

Моменти були й у господарів. Звісно, особливо часто м’яч шукав Мессі. Партнери прекрасно розуміли, чий це вечір. Втім, сказати, що Аргентина спеціально змінила свій футбол виключно заради Лео, теж було б неправильно. Ця команда вже багато років звикла грати через свого десятого номера. Саме через нього будувалася гра на чемпіонаті світу, через нього Аргентина проходила найважливіші матчі останніх років.

Тому те, що відбувалося, виглядало напрочуд природно. Мессі опускався глибше за м’ячем, розганяв атаки, шукав передачі між лініями, сам регулярно опинявся на ударних позиціях. Можливостей забити Лео вистачало вже до перерви, але м’яч ніби спеціально не хотів залітати у ворота завчасно. Після першого тайму на табло залишалися нулі – 0:0.

Але після перерви Аргентина вирішила нагадати переповненому стадіону, чому все-таки є однією з найсильніших збірних планети. Господарі різко додали, і символічно, що перший гол розпочався саме з Мессі. Лео підійшов до кутового прапорця й виконав подачу в штрафний майданчик, де краще за інших розібрався Ніколас Отаменді. Досвідчений захисник завершив атаку точним ударом – 1:0.

Стадіон вибухнув. Хоча, напевно, у цей момент половина трибун дивилася навіть не на автора гола, а знову на десятого номера. Через десять хвилин усе повторилося вже в іншій формі. Ніко Пас, який зовсім недавно з’явився на полі після заміни, підключився до атаки й після передачі Мессі відправив другий м’яч у ворота Беніну – 2:0. Дві результативні передачі Лео. Не вистачало лише одного – його власного гола.

Моменти продовжували виникати один за одним. Іноді здавалося, що партнери вже самі хочуть зробити все можливе, аби останній матч Мессі за збірну обов’язково завершився його забитим м’ячем. Лео бив, відкривався, шукав простір, знову отримував передачі. Але час ішов. І тоді допоміг Ніко Пас.

Молодий аргентинець заробив пенальті, а м’яч встановив Мессі. Напевно, складно навіть уявити, скільки телефонів у цей момент одночасно піднялося над головами вболівальників на трибунах. Люди знімали футбольну історію просто перед собою. Останній пенальті Ліонеля Мессі за збірну Аргентини.

Розбіг, удар – і м’яч летить точно у дев’ятку. Гол. 3:0.

І ось тут футбол остаточно перестав бути просто футболом. Напевно, десь на трибунах плакали дорослі чоловіки. Хтось обіймав дітей. Хтось просто мовчки дивився на поле через екран телефона, розуміючи, що зберігає відео, яке ще багато разів перегляне через роки. Бо завершується не просто кар’єра великого футболіста в національній команді. Завершується частина життя мільйонів людей.

Мессі йшов зі збірної людиною, якій тут уже нічого доводити. Найкращий бомбардир Аргентини. Найкращий асистент. Рекордсмен за безліччю показників. Чемпіон Південної Америки. Чемпіон світу. Капітан команди, яка в Катарі подарувала своїй країні момент, на який вона чекала 36 років.

Можна нескінченно сперечатися про те, хто є найвеличнішим футболістом усіх часів. Але є речі, з якими сперечатися значно складніше. Ліонель Мессі став одним із тих рідкісних гравців, за якими визначатимуть футбольну епоху.

Колись молоді вболівальники запитуватимуть нинішнє покоління: «А ви справді бачили Мессі наживо?» І мільйони зможуть відповісти: «Так». Ми бачили. Бачили той самий гол «Хетафе». Бачили чотири м’ячі у ворота «Арсенала». Бачили знущальний прохід проти «Реала». Бачили поразки Аргентини, після яких здавалося, що головний міжнародний трофей йому вже ніколи не підкориться. Бачили сльози. Бачили повернення. Бачили фінал чемпіонату світу в Катарі. І тепер побачили останній матч.

Фінальний свисток зафіксував перемогу Аргентини – 3:0. Але навряд чи через роки хтось насамперед згадає рахунок цієї зустрічі. Згадають інше: переповнений стадіон у Буенос-Айресі, тисячі увімкнених камер, білу футболку з десятим номером, кутовий Мессі, передачу Мессі, гол Мессі. І відчуття, яке неможливо занести до футбольного протоколу: розуміння, що просто зараз завершується епоха.

Клубна кар’єра Лео триває. Ми ще побачимо його передачі, штрафні, голи й ту саму усмішку після чергового футбольного шедевра. Але збірна Аргентини тепер починає нове життя.

У неї достатньо молодих талантів. Ніко Пас та інші представники нового покоління поступово мають ставати головними героями команди. Вони перемагатимуть, програватимуть, шукатимуть власний стиль і писатимуть уже свою історію. Тільки тепер їм доведеться робити це без людини, навколо якої аргентинський футбол обертався майже два десятиліття.

Без капітана. Без десятого номера. Без Лео.

Аргентина перемогла Бенін – 3:0. А Мессі востаннє залишив поле у футболці своєї країни переможцем.

Напевно, іншого фіналу ця історія й не заслуговувала.

Товариський матч
Аргентина – Бенін – 3:0
Голи: Отаменді, 48, Пас, 61, Мессі, 71 (пен.)
Попередження: Отаменді, 44 - Тіджані, 54.
Аргентина: Мартінес, Хіай, Ромеро (Мастантуоно, 79), Отаменді (Мартінес, 51), Тальяфіко (Медіна, 51), Енцо (Ло Чельсо, 79), Мак Алістер (Барко, 79), Де Поль (Пас, 59), Мессі, Лаутаро (Флорес, 79), Альварес (Гонсалес, 59)
Бенін: Данджіну (Аллагбе, 76), Алоко, Імуран, Олайтан (Алліні, 64), Уору (Олугбаде, 64), Уору, Тіджані, Айєгун, Д’Альмейда, Йоан, Оморе
Стадіон: Естадіо Монументаль (Буенос-Айрес)

Саша ЛЕОНЕНКО