40 років перемозі в Кубку кубків-1985/86. Шлях до вершини. Крок перший. «Утрехт» – «Динамо»

Сьогодні наша розповідь – про стартовий поєдинок змагань.

На офіційну міжнародну арену, де він був відсутній майже два роки, візитний клуб України повернувся в якості володаря Кубка Радянського Союзу сезону-1984/85. Невдовзі після перемоги у фінальному матчі над «Шахтарем» кияни дізналися ім'я першого суперника, що ним став нідерландський «Утрехт».

У країні, де традиційно домінували «Аякс», «Фейєнорд» або ПСВ, про представників «масовки» центральна преса писала дозовано. «Утрехт», посівши лише 10-те місце в національній першості, заслужив свою долю оплесків, вигравши перший в історії клубу трофей (фото внизу).

    
Успіх «червоно-білі» відсвяткували на власному стадіоні «Ніув Галгенвард», обігравши у фіналі представника другого дивізіону – клуб «Хельмонд Спорт». Вирішальний гол провів на 90-й хвилині форвард Йон ван Лун. Утім, закономірність свого успіху утрехтці підтвердили на півфінальній стадії, двічі зігравши внічию з ПСВ (0:0 і 2:2) та усунувши фаворита розіграшу в серії пенальті.

Ван Лун виділявся у складі кубкового лауреата не лише завдяки своїм 193 см зросту та вогняній шевелюрі. На той момент він однозначно вважався головною фігурою колективу, де догравав віце-чемпіон світу Вім ван Рійсберген, а свого часу виступали Дік Адвокат, Ханс ван Брекелен та Вім ван Ханегем.

Пізніше ван Лун засвітиться у складі таких грандів, як «Андерлехт», «Аякс» і «Фейєнорд», проведе сім матчів у збірній своєї країни, де його партнером буде, зокрема, Ян Воутерс, котрий також протистояв киянам. Найуспішніший із вихованців «Утрехта», до статусу зірки він доросте вже в «Аяксі», заставши там Марко ван Бастена (той народився в Утрехті, але ніколи не грав за місцевий клуб), продовжить яскраву кар'єру в «Баварії» та завершить у ПСВ, із титулами чемпіона Європи 1988 року (і члена символічної збірної того турніру), володаря Кубка кубків 1987-го та Кубка УЄФА 1992 р.

Тренерським дебютом Воутерса стане 1997 року робота асистентом у наставника «Утрехта» Нола де Руйтера (фото внизу). Останній двічі перебуватиме біля керма клубу зі свого рідного міста, вперше очоливши його в липні 1984-го. У послужному списку наставника згодом з'являться рядки про перебування у тренерському штабі національної команди Нідерландів (тієї самої, що під керівництвом Рінуса Міхелса у фіналі Євро-1988 переможе збірну СРСР Валерія Лобановського!) та самостійну діяльність на чолі збірної Єгипту.

    
...Новий сезон суперник киян розпочав успішно – набравши сім очок у чотирьох турах (за перемогу тоді нараховувалися два пункти), «Утрехт» очолив чемпіонські перегони. Саме лідером команду й побачив Валерій Лобановський, відвідавши черговий поєдинок майбутнього опонента.

«Є думка, що київському «Динамо» пощастило з жеребкуванням, – ділився тренер враженнями. – Але побачене значною мірою спростовує невисоку оцінку наших майбутніх суперників. Це молода, перспективна, але вже зараз стабільна команда. На мій погляд, в атаці вона дещо сильніша, ніж в обороні. «Утрехт» грає підкреслено колективно. Незважаючи на молодість, більшість гравців володіють високою технікою, що дозволяє команді проводити комбінації в один-два дотики, не перетримуючи м'яч. Б'ють голландці по воротах суперника дуже часто, з усіх дистанцій, з будь-яких положень».

Своєю чергою, де Руйтер особисто був присутній на матчі чемпіонату СРСР між «Динамо» та «Шахтарем». У туманну погоду, обігравши донеччан із рахунком 2:0, «біло-сині» повернули собі одноосібне лідерство, при цьому, вочевидь, намагаючись «напустити туману» в очі закордонному гостю. Чи вийшло? Голландця, за його словами, вразили дії киян, особливо – чітка організація оборони.

А ось Лобановський вважав, що його візаві не дуже переконливо приховав задоволення від «теплого вечора на зеленій траві» (таку характеристику поєдинку з «Шахтарем» підслухали у голландця репортери «Спортивної газети»).

«Йому сподобалося, що нічого особливого в тій зустрічі ми не продемонстрували, – напише Валерій Васильович в автобіографічній повісті «Нескінченний матч». – Справді, поєдинок вийшов натужним, добре, що взяли два очки, могло бути й гірше... Як поводитися команді на оглядинах? З одного боку, хочеться приголомшити спостерігачів, щоби більше боялися. З іншого, є сенс замаскувати справжні можливості. Без нашого на те бажання вийшов другий варіант...»

Європейський досвід «Утрехта» (фото внизу – сезон-1984/85) на момент побачення з «Динамо» (якщо не брати до уваги виступи у напівофіційному Кубку Інтертото) обмежувався трьома стартами в Кубку УЄФА, де голландці лише раз пройшли далі першого раунду. Остання кампанія ознаменувалася восени 1982-го поразками від португальського «Порту» (0:1 і 0:2). Причому перенесення домашнього поєдинку до Гронінгена мало цікаву передісторію, пов'язану з долею арени «Галгенвард», на якій належало зіграти «Динамо».

    
Утрехтський стадіон планували зачиняти на реконструкцію після чемпіонату Нідерландів-1980/81. 20 квітня 1981 року, щойно пролунав фінальний свисток про закінчення поєдинку господарів із ПСВ, фанати «Утрехта» почали буквально трощити споруду – так, щоб «дощенту». УЄФА не пробачив вандалізму, не сертифікувавши для міжнародних змагань арену, що виросла на місці старого «Галгенварда», і зобов'язавши клуб наступний єврокубковий поєдинок провести не ближче, ніж за 150 кілометрів від рідних стін.

Але до візиту киян керівництво нідерландського клубу, заручившись підтримкою мерії та члена Виконкому Європейського футбольного союзу Міхаеля ван Прага, добилося амністії. На той момент стадіон вважався одним із найсучасніших у Старому Світі, відповідаючи найприскіпливішим вимогам УЄФА щодо безпеки.

Напевно, стало аргументом і те, що «Утрехт» перебував під спонсорством авторитетного концерну Nissan: японські чинність і схильність до порядку давно вважалися гарантією якості, причому не лише у виробництві автомобілів та електроніки.

Нарешті, «Ніув Галгенвард» першим узяв участь в експерименті Нідерландської асоціації футболу – повна заборона продажу на території спортивних споруд будь-якого алкоголю. Тож «Динамо» увечері 18 вересня 1985 року потрапило до зони дії «сухого закону», в гості до амбітного суперника, який у своєму чемпіонаті вже встиг збитися з ритму, програв два матчі поспіль і був потіснений із горішнього рядка таблиці...

Після повернення динамівців із Утрехта кореспондент «Спортивної газети» взяв інтерв'ю у Валерія Лобановського. Не маючи звички коментувати суддівство, цього разу тренер усе ж зупинився на роботі португальської бригади.

«Дії арбітра були одним із факторів забезпечення успіху стратегії силового тиску, обраної нашими суперниками, – зазначив тренер. – Голландці атакували наших гравців у момент прийому м'яча, часто-густо з порушенням правил, чого Ф.Назаре категорично не помічав. Навряд чи варто робити з цього висновки про якесь «падіння моралі» в суддівському корпусі, який обслуговує єврокубки, бо таке суддівство зовсім не характерне для цих надзвичайно популярних змагань. Швидше за все це – спроба втручання у футбол з боку японської фірми «Ніссан». Вона патронує «Утрехт» із метою рекламування своєї автомобільної продукції, яка веде широкий наступ на позиції західноєвропейських конкурентів. Недарма «Ніссан» узяв під опіку не «Аякс» чи «Ейндховен», а саме «Утрехт», клуб без гучної репутації, аби довести, що в його руках може заграти золотими переливами й отакий зовсім не благородний метал».

    
Та все ж, припустимо, не лише суддівство завадило гостям вдало стартувати в Кубку кубків. І передстартове хвилювання мало місце. Й «Утрехт» виявив характер із майстерністю, а там, де клас суперника виходив на перший план, саме і вмикалася жорсткість.

«У стартовому турі єврокубків динамівці рідко зустрічалися з отак відмінно підготовленою функціонально командою, якою зарекомендував себе «Утрехт», – писав у звіті для «Спортивної газети» Валерій Мирський. – Адже вересень – пора «атлетичної зрілості» для країн, де внутрішній сезон будується за формулою «весна–осінь». А для західноєвропейських клубів, що в серпні лише розпочинають сезон, цей період витримує порівняння з нашим квітнем, коли ми здебільшого не задоволені якістю нашого футболу.

Футболісти «Утрехта», відпрацювавши на дивовижних швидкостях десь хвилин 80, наприкінці матчу падали з ніг, але в ці 80 хвилин не дали гостям можливості виявити практично нічого, окрім привабливої ​​чоловічої непоступливості».



Тактика господарів виглядала простою: відчайдушний силовий тиск по всьому полю, різкість і жорсткість по відношенню до суперників у момент прийому тими м'яча, короткий і середній пас, а як «фірмова страва» – навіси на височенного ван Луна (фото вгорі). Його опіку доручили Олегу Кузнєцову, котрий, за великим рахунком, упорався із завданням. За винятком моменту, коли голландець, перебуваючи спиною до воріт, кивком голови переправив м'яч у сітку повз Михайла Михайлова (головне фото).

Найдивовижніше, мабуть, те, що перший гол у ворота киян – і також із «другого поверху» – провів чи не найнижчий у складі «Утрехта» Герт Крюйс. Він же відзначиться й у матчі-відповіді, знову відкривши рахунок. Утім, то буде початок зовсім іншої історії, своєрідний місточок до якої перекине ще один епізод – гол Анатолія Дем'яненка під завісу матчу в Нідерландах. Не надто ефектний, але такий потрібний і важливий влучний удар капітана поверне впевненість і подарує надію.

Кубок кубків-1985/86. 1/16 фіналу. Перший матч

«УТРЕХТ» Нідерланди – «ДИНАМО» Київ 2:1 (1:0). 18 вересня 1985 р. Утрехт. Стадіон «Ніув Галгенвард». 22 000 глядачів.

Голи: 1:0 Крюйс (43), 2:0 Ван Лун (64), 2:1 Дем'яненко (83).

«Утрехт»: ван Еде, Верріпс, Рійсберген, ду Хатінір, Годе (Пломп, 84), Воутерс, Аделар, ван дер Варт, ван Лун, Крюйс, ван дер Хофт. Тренер – де Руйтер.
«Динамо»: Михайлов, Безсонов, Яремчук, Кузнєцов, Дем'яненко, Рац, Яковенко, Баль, Заваров, Євтушенко, Блохін (Бєланов, 73). Тренер – Лобановський.

Арбітр – Назаре, асистенти – Сантуш, Сілва (Португалія).
Попередження: Крюйс (67) – Безсонов (54), Заваров (79).

    
«Досить прямолінійний силовий тиск узяв гору над комбінаційністю, – констатувала «Спортивна газета». – В даному випадку причини цього вбачаються у психологічному підтексті матчу. Динамівці, не маючи досвіду подібних запеклих баталій у першості країни, надто багато часу витратили на те, щоб довести супернику, що й вони можуть відповідати жорсткістю на жорсткість. Власне, про свою гру вони згадали лише наприкінці зустрічі, коли господарі поля здебільшого тільки проводжали м'яч очима, а торкалися його, аби вибити якомога далі. Думається, наша команда вже зробила з цього належні висновки».

Оптимістичним у своєму коментарі був і досвідчений Андрій Біба: «Не могло не сподобатися те, що молоді гравці київського «Динамо» з честю витримали іспит на мужність у цьому неабиякому за напруженням матчі. Збережімо це враження як надію на благополучний для динамівців підсумок двораундового поєдинку».