До 95-річчя «Динамо». Починаючи з 1927: український «динаміт»

У тривожні дні Чорнобильської катастрофи футбол став розрадою для українського народу, а «Динамо» (Київ) називали «атомною командою». За загальним визнанням на європейському континенті футбол Лобановського вважався найбільш прогресивним, а кияни – поруч зі збірною Аргентини з самим Марадоною – входили в усі рейтинги найкращих у 1986 році.

ТРОФЕЙ – ОДИН НА ВСІХ

Путівку в Кубок володарів кубків 1985/86 динамівці Києва здобули, перегравши в фіналі Кубка СРСР донецький «Шахтар». Голи Дем’яненка та Блохіна, на які лише раз відповів за «гірників» Морозов, дозволили «Динамо» (Київ) здобути сьомий кришталевий трофей. Кубок кубків УЄФА – особливий турнір для динамівців: саме в ньому вони дебютували в континентальному футболі (СРСР до киян не ризикував допускати учасників у єврокубки). Це був третій вихід на старт у Кубку кубків для київського «Динамо».

----------------------------

Цікаво!

На той момент «Динамо» (Київ) вісім років не діставалося вище чвертьфіналів єврокубків, а минулий сезон (1984/85) взагалі провело за межами футбольної Європи, не вигравши Кубок СРСР і посівши аж 10-те місце в Вищій лізі 1984 року.

----------------------------

Кубок кубків сезону 1985/86 розігрувався в 26-й раз. Серед претендентів на трофей не було англійських грандів – володар Кубка кубків попереднього розіграшу «Евертон», як чемпіон Англії, отримав право грати в Кубку чемпіонів, а «Манчестер Юнайтед», як володар кубка, міг би стартувати в турнірі – втім, внаслідок Ейзельської трагедії, де загинули десятки фанів під час матчу «Ліверпуль» – «Ювентус», всі англійські клуби були відсторонені від єврокубків.

Зате на старт вийшли італійська «Сампдорія» з Верховодом, Манчіні та Сунессом, «Монако» з Етторі, Аморосом і Браво, віденський «Рапід» із Конселем, Кранклем і Кранчарем-старшим, шотландський «Селтік» із Боннером, Джонстоном і Макклером.

НЕ ТИХ НАЗИВАЛИ «АТЛЕТАМИ»

Важко сказати, чи хтось спрогнозував би підсумкову перемогу «Динамо» в турнірі після першого раунду – свою ходу в тріумфальному Кубку кубків 1986 року кияни почали з поразки. Яка, втім, залишилася для них єдиною в турнірі – із дев’яти матчів розіграшу підопічні Лобановського виграли шість, і всі перемоги вдалося здобути з розгромними рахунками!

На старті «Динамо» завітало в Нідерланди, щоб зіграти з місцевим «Утрехтом». Цей клуб якраз здобув свій перший кубок країни, проте в чемпіонаті після 10-го місця в минулому сезоні навіть дещо погіршив свої результати. Контрастна пара з чіпкого де Крюйка та височезного ван Луна забила по м’ячу в ворота Михайлова, і лише пізній гол Дем’яненка залишив прийнятні шанси киянам на матч-відповідь. А там, при 100 тисячах на Республіканському стадіоні, де Крюйк уже на восьмій хвилині відкрив рахунок. Але криза тільки заводила киян – один за одним, пішли голи Блохіна, Яремчука, Заварова та Євтушенка. 4:1 після 1:2 в гостях.

Далі, в 1/8 фіналу, суперником динамівців стала румунська «Університатя» (Крайова). Досить міцна команда – у своїй збірній під керівництвом Мірчі Луческу на недавньому Євро-84 було відразу семеро крайовців, включаючи основного воротаря – досвідченого Лунга. «Університатя» – прогресуюча команда: після четвертого місця в 1985-му здобула бронзові медалі в наступному сезоні. Дала бій киянам вдома – 2:2, на дубль Біку відповів своїми двома голами Заваров. Але суперник динамівців знову не витримав виїзд – з рахунком 3:0 кияни виграли матч-відповідь.

У чвертьфіналі динамівці з показною легкістю переграли «Рапід» – 4:1 в гостях, 5:1 вдома. Кранчар-старший, Кінаст, Консел нічого не могли зробити в цьому протистоянні, а супер-бомбардир Кранкль проводив свій останній рік у складі віденців і в матчах участі не взяв. Віце-чемпіони Австрії склали зброю, прогнозуючи динамівцям здобуття трофею. «Найкращий гравець «Динамо»? Колектив!», – відповів головний тренер «Рапіду» Влатко Маркович.

За вихід у фінал киянам належало зіграти з чехословацькою «Дуклою». П’ята команда свого чемпіонату, в тому сезоні вона дісталася до бронзових медалей, а кубковий трофей здобула всьоме з восьми своїх досягнень. Незважаючи на скромне ім’я, пражани могли створити серйозні проблеми – «Дукла» подолала в трьох раундах АЕЛ, АЕК і досить міцну «Бенфіку», Валерій Лобановський застерігав від недооцінки: «Таку команду в середньому темпі не обіграєш!». Можливо, саме тому ще в першому таймі домашнього матчу кияни забили чехам три м’ячі без відповіді, створивши в кілька разів більше моментів. А в гостях вели в рахунку й спокійно звели матч внічию.

Попереду був перший за 11 років фінал єврокубка для «Динамо» (Київ).

ВІДКРИТИЙ УРОК ФУТБОЛУ МАЙБУТНЬОГО

Ліонський стадіон «Жерлан» з інтересом чекав учасників фіналу, і хтозна кого – з більшим нетерпінням. «Атлетіко» – суперник хороший, від чемпіона світу в складі збірної Аргентини Фільола в воротах до міцної, агресивної групи атаки. Щоправда, порівняно з минулим сезоном, віце-чемпіон Іспанії втратив свого головного бомбардира – Уго Санчес здійснив недалекий переїзд в рамках Мадрида, перейшовши в «Реал». Там мексиканець проведе ще кілька яскравих сезонів.

Щодо динамівців, то вони напередодні обіграли «Спартак» (2:1 на своєму полі) й перед перервою на внутрішній арені разом із «Зенітом» очолювали Вищу лігу (по 10 очок). Здивуванню радянської команди не було меж, коли при прибутті в Францію їх почали розпитувати не про футбол, а про атомну станцію неподалік Києва. Світ ще тільки вчився вимовляти страшне слово Chornobyl, а делегація з СРСР розводила руками – офіційної інформації було обмаль, масштаби катастрофи приховувалися, дітей Києва вивели на першотравневий парад у той час, коли на Хрещатику фіксувалися максимальні показники радіації.

----------------------------

Цікаво!

«Мудрець із Орталеси» – майбутній чемпіон Європи на чолі Іспанії Луїс Араґонес – вивів «Атлетіко» в фінал, перегравши почергово шотландський «Селтік», валлійський «Банґор Сіті», югославську «Црвену Звезду» та юрдінґенський «Байєр» із ФРН.

----------------------------

Як не банально, проте це було справжнє свято футболу. Майже 40 тисяч фанів, колоритна іспанська «інчада», нейтральні французькі глядачі, чиї симпатії належало завоювати сильнішим – красива гра, красива картинка, красивий футбол. Під час матчу на поле випустили півня – «галли» в цей вечір явно віддали симпатії «Динамо». Вже на шостій хвилині Фільол відбив удар Бєланова, проте Заваров встиг на добивання й головою направив м’яча в сітку – 1:0.

Здаватися «Атлетіко» не збиралося – проте кияни намагалися нівелювати будь-які спроби суперників, і навіть коли оступився й травмувався Балтача, мадридцям не вдавалося розігрувати до вірного й особливо турбувати Чанова. Тренерський штаб «Динамо» ще перед перервою вдало перебудував гру, коли з виходом Баля замість травмованого товариша вони помінялися місцями з Безсоновим.

Навіть коли «Атлетіко» посилило тиск і провело кілька замін, взяти штурмом ворота «Динамо» не вдалося. А по супернику грати киянам було дуже зручно, і наприкінці гри вони розіграли знамените «віяло». З одного краю на протилежний перепасувалися Дем’яненко – Рац – Бєланов – Євтушенко, і вже перед воротарем Блохін чітко пробив по воротах – 2:0. А вже за кілька хвилин Євтушенко, який вдало вийшов на заміну, скористався передачею Раца – 3:0. «Атомна команда» здобула другий єврокубок у своїй історії.

----------------------------

Протокол

«Динамо» (Київ) – «Атлетіко» (Мадрид, Іспанія) – 3:0 (1:0)
Голи: 1:0 Заваров (6), 2:0 Блохін (84), 3:0 Євтушенко (87).
«Динамо»: Чанов, Безсонов, Балтача (Баль, 39), Кузнєцов, Дем'яненко ©, Рац, Яковенко, Яремчук, Заваров (Євтушенко, 70), Бєланов, Блохін. Головний тренер: Валерій Лобановський.
«Атлетіко»: Фільол, Томас ©, Клементе, Артече, Руіс, Прієто, Рамос, Сільва, Ландабуру (Сетьєн, 60), Марина. Головний тренер: Луіс Арагонес.
Попередження: Ландабуру (13).

2 травня 1986 року. 20:15. Ліон. Стадіон «Мунісіпаль де Жерлан». 39 300 глядачів. +18 С

Суддя: Ф.Верер (Австрія).

---------------------------–

«Не поступаючись у жорсткості, переважати суперника в швидкості та злагодженості колективних дій», – таким був рецепт успіху від Лобановського. Ну що ж, у команди це все вийшло на відмінно. Із п’ятьма голами в турнірі звання найкращих бомбардирів Кубка кубків розділило відразу четверо гравців, троє з яких (!) саме динамівці: по 5 голів записали на свій актив Ігор Бєланов, Олег Блохін, Олександр Заваров і Франк Ліппман із дрезденського «Динамо». Маючи 7 гольових передач, найкращим асистентом став Василь Рац.

Кубок чемпіонів 1986 року здобула румунська «Стяуа», Кубок УЄФА – іспанський «Реал» (Мадрид), Міжконтинентальний кубок – аргентинський «Рівер Плейт». Чемпіонами світу стали аргентинці – ось у такій компанії лауреатів були динамівці Києва в страшний рік катастрофи на ЧАЕС.

ПО ПРАЦІ – І ЧЕСТЬ

Гру «Динамо» (Київ) преса називала не інакше, як «футболом майбутнього». Тим більш неймовірно, якщо знати, що підопічні Лобановського обмеженим контингентом розривалися на кілька фронтів – у складі клубу та збірної СРСР, яку після вольового рішення союзної федерації знову прийняв головний тренер києводинамівців.

Від січня, коли підготовку до Мундіалю починала збірна СРСР із низкою гравців «Динамо» (Київ), і до грудня, коли завершувався цей виснажливий сезон, футболісти Лобановського провели 30 матчів чемпіонату СРСР, 6 – у кубкових турнірах Радянського Союзу. 9 матчів єврокубків. 18 міжнародних товариських матчів. 13 офіційних поєдинків збірної СРСР, 10 – товариських, ще 1 матч олімпійської збірної. Всього – близько 90 зустрічей упродовж 1986 року, в яких задіяні провідні футболісти київського «Динамо».

«Динамо» того року в 12-й раз стало чемпіоном СРСР, відправило 12 гравців на Мундіаль у Мексику, виграло також Кубок сезону та Трофей Сантьяґо Бернабеу. В Кубку чемпіонів УЄФА наступного сезону кияни зупиняться лише в 1/2 фіналу, а ще через рік стануть базовою командою збірної СРСР – віце-чемпіона Європи.

Британський журнал World Soccer у своєму рейтингу найкращих команд 1986 року поставив «Динамо» (Київ) другим після чемпіонів світу – Аргентини Білардо та Марадони. В рейтингу європейських клубів за підсумками сезону 1985/86 динамівці стали другими після мадридського «Реалу». Валерій Лобановський номінований у трійці найкращих тренерів світу разом із Ґі Тісом та Кенні Далґлішем. Ігор Бєланов отримав «Золотий м’яч» найкращого футболіста Європи від France Football. Олександра Заварова визнано найкращим футболістом СРСР й УРСР. 13 гравців «Динамо» (Київ) отримали звання заслужених майстрів спорту (в мінімально короткі терміни після здобуття багатьма із них «мсмк»).

Для України, яка пережила Голодомор, дві світові війни та випробування чорнобильським атомом, київське «Динамо» завжди було більше ніж команда – справжній символ нашої незламності, непереможний і боєздатний, гордість республіки та уособлення «української мрії». Саме тому Лобановського, Блохіна та інших героїв-динамівців так щиро й безкорисно любив весь наш народ.