Ліга націй. Суперник. Куди прямує «Локомотива»?

Загальна історія

Для «пташки» наголосимо, що не розглядатимемо період, присвячений Чехословаччині. Два срібла ЧС (1934, 1962) та культовий удар Антоніна Паненки у 1976-му – це, безумовно, круто, але не ототожнюється із командою, сформованою із настанням незалежності.

Хоча безглуздо стверджувати, що оновлена Чехія не користувалася надбанням минулого. Склад, котрий поїхав на те ж Євро-1996, виник не на порожньому місці – Петр Коуба, Ян Сухопарек, Павел Недвед, Владімір Шміцер та Карел Поборський були продуктами минулої системи й написали не менш видатні сторінки. Що тут казати, якщо одразу підкорилося срібло континентальної першості – на полях Англії сильнішою виявилася лише Німеччина (1:2).

Та і взагалі «локомотива» (одне з прізвиськ команди) жодного разу не пропустила чемпіонат Європи, що свідчить про її клас та стабільність. Так, десь відверто не щастило, десь трохи не вистачило скілів, як у 2012-му проти Португалії, а десь вдалося стрибнути вище голови.

2004-й – теж рік, коли Чехія, керована глибоко шанованим Карелом Брюкнером, оформила медаль турніру. Крім вищезгаданих Шміцера, Поборського чи Недведа були залучені Петр Чех, Томаш Росицький, Мілан Барош, також солідний рівень утримував досвідчений Ян Коллер. Вся ця суміш, виплекана тренером, гарантувала бронзу – набрала максимум очок у боротьбі із Нідерландами (3:2), «бундестім» (2:1) та Латвією (2:1), а в плей-оф розібралася з Данією (3:0) та не здогадалася, як розкусити «автобус» (0:1), запропонований Грецією Отто Рехагеля.

Якщо з ЧЄ проблеми відсутні, то на Мундіаль чехи потрапили тільки у 2006-му, де неочікувано спасували перед Ганою (0:2) та не спромоглися вирушити до 1/8-ї (і це чи не найкраще покоління). У решті випадків – суцільні біди. Чи стики, де був розгром від Бельгії у 2001-му, чи більш часті треті місця, причому із подекуди великим відставанням від суперників.

Історія зустрічей з Україною

Чехія мірялася силою із Україною у п’ятьох матчах та зафіксувала не надто приємні цифри: дві поразки, стільки ж нічиїх та одну перемогу.

Дебютна зустріч відбулася у вересні 2011-го – ми готувалися до домашнього Євро та приїхали до Праги, де отримали на горіхи (0:4). З одного боку, нічого страшного – це все таки «товарняк», а з іншого – неприємно діставати із сітки чотири безвідмовні м’ячі. Олег Блохін добряче наслухався від журналістів та вболівальників – 1:4 від Франції, 0:1, завдані Швецією, 2:3 – від Уругваю. Чотири програші поспіль неабияк турбували: усім здавалося, що майбутній ЧЄ перетвориться на катастрофу (на щастя, ні).

У серпні 2012-го – ще один спаринг, але тепер 0:0 (так накопичувалася магія «Арени Львів»). Тоді громадськість обійшлася без жодного негативу – «синьо-жовті» провели перший матч після Євро, сподобалися зарядженістю на боротьбу, зрештою, зробили це без Шевченка, що не так давно завершив кар’єру.

Наступними двобоями керував безпосередньо Андрій Миколайович. Чехія випала у Лізі націй та створила труднощі – Патрік Шик засмутив Пятова на четвертій хвилині, однак ми перевернули хід, відповівши точними ударами Євгена Коноплянки та Олександра Зінченка.

Через місяць, у жовтні 2018-го, Ярослав Шилгави спробував виправити помилки, допущені Карелом Яролімом, втім, також не знайшов важелів супротиву – Руслан Малиновський пробив здалеку й гарматним пострілом «прошив» Іржи Павленку.

Останній поєдинок стався у вересні 2021-го – сторони обмінялися голами (Шик відреагував на взяття Віктора Корнієнка). Що цікаво, тоді захисник «Шахтаря» та «Ворскли» не просто приніс результативну дію, а й взагалі дав старт виступам за Україну.

Сучасний стан

а) тренер
Останнім часом місцева тренерська школа викликає питання. «Молоді» ще виросли та не довели, тож «старим» доводиться ходити по колу – від клубу до збірної і навпаки (приблизно таке ж спостерігається в умовних Нідерландах).

Іван Гашек, чинний керманич «локомотиви», вже працював із колективом у 2009-му – Петр Рада завалив кваліфікацію ЧС-2010 (лише дві перемоги в шести іграх), був справедливо виставлений за поріг, тож терміново запрошували того, хто хоча б довів дистанцію до кінця.

Спеціаліст врятувався проти Словаччини (2:2), знищив Сан-Марино (7:0), здолав Польщу (2:0) та не вигадав, як розпечатати Північну Македонію (0:0). Від пролонгації контракту відмовився та вирушив у мандри арабськими країнами. Що, до речі, для нього звично – на батьківщині Гашек трудився мало (зате зі «Спартою» завоював два національних золота).

«Аль-Васл», «Аль-Ахлі», «Аль-Хіляль», «Катар СК», «Аль-Фуджайра», «Емірейтс», Ліван – так і не помітиш одразу, що серед послужного списку є досвід у «Страсбурі», «Віссел Кобе» та «Сент-Етьєні». Чемпіонат (2008/09) та Суперкубок ОАЕ (2009), Кубок наслідного принца (2011/12) – ось такі нагороди в активі.

У січні 2024-го по Івана знову звернулися. Шилгави вивів Чехію на ЧЄ, а потім заявив, що емоційно виснажений (зокрема, від нападок преси), показав усе, що міг показати, тому повинен піти. Федерація недовго думала із кандидатом та дала зелене світло перевіреному варіанту – Гашек видав бездоганну серію (нокаутував Норвегію, Вірменію, Мальту та Північну Македонію), однак на Євро повернув не туди.

Поразка Португалії (1:2) запамʼяталася прикрим автоголом Робіна Гранача та не зовсім чесно зарахованим м’ячем Франсішку Консейсана. Тут невдача допускалася (все ж братія Роберто Мартінеса вважалася фаворитом), але чим займалися гравці, коли перетнулися із Грузією (1:1)? Це дебютант, проти котрого конче потрібно брати три залікові бали – натомість команда нервувала, пропустила та могла пропустити ще більше, якби під самісіньку завісу матчу Саба Лобжанідзе не вліпив вище воріт.

Заключний тур із Туреччиною (1:2) теж краще стерти із пам’яті – дві червоні картки та безславний виліт, хоча Чехія непогано котувалася напередодні. Тим не менш, Гашека залишили на посаді – так, посварили, але, як і Лучано Спаллетті, дали можливість реабілітуватися. Побачимо, чи вийде.

б) команда
У 2021-му збірна сенсаційно пройшла Нідерланди (2:0), чим підняла планку очікувань. Чвертьфінал ЧЄ – гарне досягнення, й той склад реально на це заслужив. Минуло три роки, й наразі не все так радужно – Владімір Цоуфал та Томаш Соучек не молодшають, Алекс Крал, колись названий великим талантом, не переріс у бодай щось хороше, а у воротах, ймовірно, вдруге поспіль зʼявиться Матей Коварж, дублер Лукаша Градецького по «Байєру» (Їндржих Станек травмований).

Гашек зазвичай оперує схемою 3-4-1-2 й вибудував кістяк навколо «Славії». Станек само собою, попереду тріо Томаш Влчек (наразі в лазареті) – Давід Зіма – Ладіслав Крейчі (у це трансферне вікно приєднався до «Жирони»). Томаш Холеш, ще один пражанин, є альтернативою; єдиною білою вороною в оборонній ланці виступає вищезгаданий Гранач, вихованець «Вікторії» Пльзень.

Ніколи не здогадаєтеся, чиї інтереси представляють (чи представляли) Лукаш Провод, Томаш Чори та Давід Юрасек, якому, як і Граначу, руку простягнув «Гоффенгайм». Наголосимо, що пресі та фанатському ком’юніті не до вподоби така акцентованість (причому людей із чемпіонської «Спарти» можна порахувати на пальцях).

Якщо «пробігтися» іменами, то легіонерів не так і вистачає (деякі тільки перебралися до закордонних ліг та ще банально не довели профпридатність). Томаш Чванчара ніяк не набуде стабільність у «Боруссії» Менхенгладбах (це ж стосується Адама Гложека), а Антонін Барак снує орендами та все сподівається повторно закріпитися у «Фіорентині». Залишається вірити лідерам, зокрема, Патріку Шику – так, здоров’я підводить, але моменти є; навряд чи хтось сперечатиметься із тим, що форвард здатен вирішити все самотужки.

Підсумок

Те, що вчинила Грузія із нашим суперником кількома днями раніше (1:4), продемонструвало всю неідеальність Чехії. Звичайно, не треба замилювати очі цим результатом та розраховувати на повторення, але важко не помітити здоровенного слона у кімнаті. «Локомотива» вразлива, має проблеми, губиться, банально не знає, як діяти під належним тиском.

Не здивуємося, якщо збірна спробує виправитися та понесеться вперед (логічно після подібного приниження). У розпорядженні Гашека все ж є кваліфіковані футболісти, які пройшли перевірку великими турнірами – сумнівно, що вони «попливуть» ось так вдруге.

Ми також, на жаль, поступилися (1:2), однак із Албанією виглядали краще – принаймні, не так безхарактерно. Звичайно, зараз лише лінивий не сварить Сергія Реброва, проте якщо обирати між обома командами, то ми віддамо перевагу Україні.