Шевченко: «Моя философия – идти в ногу с современным футболом»

– Пане Андрію, перш за все вітаємо з перемогою в матчі Ліги націй проти чехів. Поділіться своїми думками про цю гру…
– Звісно, я радий, що з’явилося таке змагання, як Ліга націй, яке дає можливість перевірити збірну у важливих турнірах. Наша команда була готова до поєдинку, який вийшов драматичним, особливо в другому таймі. Обидві збірні мали гарні шанси виграти, але ми були набагато ближчі до звитяги в цьому матчі й заслужено перемогли, хоч і забили на останній хвилині.

– На вашу думку, за рахунок яких якостей збірній України вдалося досягти цього результату?
– У першу чергу, ми показали гарний рівень виконання: організація гри була на належному рівні. Незважаючи на те, що ми програвали по ходу матчу – 0:1, команда тримала гру під контролем, створюючи гольові нагоди. Ми розуміли, що в якийсь момент все одно зрівняємо рахунок, і сподівалися згодом вийти вперед. Я задоволений якістю футболу, показаною колективом, бажанням виграти цей матч, особливо на останніх хвилинах, коли пішов відкритий футбол, і був обмін атаками.

Цей турнір змушує кожного учасника постійно грати на перемогу. Групи сформовано так, що в них мало команд, і при цьому суперники одного рівня. Будь-яка перемога одразу ж збільшує шанси на вихід із групи. Відтак стратегія в цьому турнірі дещо інша у порівнянні з відбором: треба використовувати кожну гру. У цьому й полягає сутність Ліги націй. Усі команди мають рівні шанси на вихід із групи, що робить гру більш видовищною для вболівальників і змушує збірні вдосконалювати свій рівень виконання.

– Медіа та експерти кажуть, що гра з Чехією була найкращою під вашим керівництвом. Чи згодні ви з таким визначенням?
– Ми працювали над цим тривалий час, провели низку непоганих матчів. Команда зростає, ми намагаємося залучати нових молодих виконавців, вимальовується чітка структура командної гри, яку ми вимагаємо. За ці два роки через збірну пройшло чимало гравців. Нам вдалося провести хорошу селекцію. Ми підбираємо виконавців і далі будемо це робити. Щодо запитання – скажу так: команда зіграла добре, і за якістю гри це один із найкращих матчів.

– Ви кажете, що в малочисельній групі Ліги націй інша стратегія турнірної боротьби. Чи означає це, що в такому швидкоплинному турнірі було дуже важливо вдало стартувати?
– Так, звісно. У тебе є лише кілька шансів, коли ти проводиш чотири зустрічі – по дві вдома й на виїзді. Дуже важливо успішно розпочати турнір, увійти в гру. Вимоги, поставлені перед командою, виконані. Ми програвали – 0:1, але команда не зупинилася, не опустила руки. Ми рухалися, зрівняли рахунок, надалі намагалися забити. Чехи також моментами діяли гостро. Матч вийшов цікавим для обох команд. Ми виявилися ближчими до перемоги. Напевно, у нашої команди бажання виграти було більше.

– Із ваших слів складається враження, що Лігу націй як новий турнір ви оцінюєте дуже позитивно?
– Так, звичайно. Мені подобається формат цього турніру: рівні за силою команди, відтак і рівні групи. У всіх однакові шанси. Єдине – хотілося б як тренеру національної команди мати більше часу для роботи зі збірною. Але ми всі в однакових умовах. Доводиться часом експериментувати, тому що певні футболісти не мають достатньої ігрової практики або травмовані. Маємо займатися селекцією: шукати нових виконавців, випробовувати їх. Але цим, напевно, й цікава робота тренера збірної.

– Яке завдання ви ставите перед командою в новому турнірі?
– Для нас ідеально було б вийти з групи й потрапити до фінальної частини Євро-2020. Це шанс для нас, бо за умови виграшу групи в нас є можливість, в разі невиходу до фіналу через кваліфікацію, пройти по іншій сітці – Ліги націй. Такі шанси нечасто трапляються, їх треба використовувати.

– У нашій групі – три міцні команди, але всі вони не потрапили до фіналу чемпіонату світу-2018, хоча й були близькі до цього. Цей факт додає вам мотивації й турнірного азарту?
– Кожна команда боролася за вихід на чемпіонат світу. У нас була складна група. Словаки були найближчими з усіх до потрапляння до фінальної частини, посіли друге місце, але за набраними очками не пройшли до плей-офф. Збірна Словаччини – дуже сильна команда, що рівно пройшла відбір. У її складі – низка вікових виконавців, які постійно грають у своїх клубах, в основному італійських (зокрема в «Інтері»), і, відповідно, класно грають за свою збірну. Тренер також тривалий час працює з колективом. У словаків – міцна команда з досвідченими гравцями, яких доповнюють молоді.

– Як би ви оцінили потенціал нинішньої збірної України?
– У нас дуже гарний потенціал, але не вистачає результату й стабільності. Думаю, виступ у Лізі націй дасть нам дуже цінний досвід. Ті футболісти, яким бракує ігрової практики в клубах, або молоді виконавці, що досі не брали участі в міжнародних матчах, за ці чотири поєдинки зможуть отримати необхідне. Ми дамо їм можливість відчути цей високий рівень. Сподіваюся, досвід, який буде набутий футболістами, допоможе нам у побудові нової команди. Я бачу хороші перспективи. Бракує стабільності – отже, будемо шукати цю стабільність.

– Ви залучаєте багато молодих гравців, частина з яких стає дебютантами збірної. Чи можете розповісти про тих, у кому бачите особливу перспективу?
– Є ціла когорта виконавців, які прийшли з «молодіжки», але, на жаль, на даний момент не отримують ігрової практики у своїх клубах, програючи там конкуренцію. Чимало гравців поїхало до сильних іноземних клубів. Скажімо, той же Зінченко, який провів у «Манчестер Сіті» дуже гарний минулий сезон, а з початку нинішнього не отримував ігрової практики. Це означає, що в клубі дуже сильна конкуренція. Однак Зінченко – дуже перспективний гравець. Як і Коваленко, який також на даний момент втратив місце в основному складі клубу й не має практики. Проте він – цікавий гравець. Дуже додав Маліновський, який є лідером у своєму клубі й чудово розпочав сезон. Яремчук, Циганков… У нас є ціла плеяда молодих футболістів, на яких ми розраховуємо і в яких є потенціал вирости в сильних гравців і допомогти збірній.

– До слова, про лідерів. Як би ви описали роль Коноплянки в нинішній команді і його найкращі якості, які він привносить?
– Женя дуже додав, особливо в національній команді, урізноманітнив свою гру, так само, як це зробив і Андрій Ярмоленко. Вони стали меншою мірою фланговими гравцями, відтягуючись до середини поля. Відповідно, стали більше працювати на команду та активніше брати участь у командній конструкції гри, чим лише покращили свою гру й підвищили свій потенціал. Підтвердженням є цифри Коноплянки й Ярмоленка – статистика забитих м'ячів, кількість атак, контроль м’яча, відсоток браку, дистанція, яку згадані гравці долають за матч, швидкісна робота… Ці показники дають розуміння, що це не лише слова, що Коноплянка й Ярмоленко – лідери команди. Футболісти своїм виконанням на полі доводять цей статус.

– Чи пов’язане зростання різноманітності в діях лідерів команди з тим, що збірна України змінила свій ігровий стиль? Адже раніше вінгерам були потрібні простір і можливість втекти, тепер же ви граєте таким чином, що в них стало менше цього простору?
– Ми більшою мірою змінили структуру гри, однак я б не сказав, що ми змінили стиль. Ми вимагаємо від цих виконавців значно більше, ніж від звичайних флангових гравців. Це й відхід у середину, й атаки з центральної зони. Граючи в одного форварда, ми практично маємо на полі трьох нападників, тому що, відходячи в середину і звільняючи зони для флангових крайніх захисників, при передачах із флангів і при проникаючих передачах у середину вони можуть атакувати простір, урізноманітнюючи свою гру. Плюс у збірної з’явилася хороша ігрова якість – уміння контролювати м’яч. У цьому в нас справді є великий прогрес: команда діє мобільно, і з нами дуже непросто грати. Коли наша збірна починає контролювати м’яч, вона це робить професійно. Якщо суперники будуть пресингувати нас недбало, ми отримаємо значно більше шансів для взяття воріт, а це очевидний плюс для команди.

– Раніше збірна України, як і більшість українських клубів, мала реноме команди фізично потужної, яка виконує великий обсяг силової роботи й грає на контратаках. Ви це змінюєте. У цьому й полягає ваша тренерська філософія?
– Я не намагаюся змінювати щось, а намагаюся йти в ногу із сучасним футболом. Це – не лише моя філософія. Якщо сьогодні ти хочеш досягти результату, то маєш контролювати хід гри, а для цього треба вміти володіти м’ячем. Звісно, у грі є переходи, коли треба правильно оборонятися й правильно контратакувати. Це все питання ігрового балансу. Однак якщо командний баланс зміщуватиметься у бік гри на контратаках, у сучасному футболі буде важко досягти бажаного результату. Так, можна досягти його на певному рівні, але цього замало, щоб ставити серйозні завдання й рухатися в бік зростання рівня гри майбутнього покоління.

Команда має вміти виконувати всі ігрові фази й контролювати хід гри через володіння м'ячем. У грі виникають ситуації, коли треба оборонятися й зіграти простіше. Але якщо так діяти постійно, буде дуже складно досягти результату в майбутньому. Я намагаюся навчити цьому балансу наших гравців. Ми дещо перелаштовуємо гру. Коли є можливість, ми маємо контролювати м’яч. Однак контроль заради контролю – це неправильно: гравці мають розуміти, що ми повинні володіти м’ячем для того, щоб звільнити зони для переходу в подальшу фазу – атаки.

– Відбірний цикл до чемпіонату світу був першим для вас як для головного тренера. Які уроки ви винесли з цієї кваліфікації?
– Перш за все – вміти правильно аналізувати хід гри, правильно розуміти якості футболістів, бути холоднокровним у виборі замін. Коли працюєш зі збірною, у тебе дуже мало часу, тому необхідно чітко виділити головні аспекти, над якими треба працювати. Часу немає, і ти не можеш грунтовно займатися всім. Необхідно точково займатися певною проблемою: тактичними перестановками або змінами в структурі гри, які, за твоїм баченням, можуть її покращити. Саме це я найбільше почерпнув. При тому, що існує брак часу, треба встигнути вивчити суперника, провести селекцію своєї команди, зрозуміти стан кожного гравця, після чого зробити чіткий аналіз мікроциклу і пропрацювати настільки продуктивно, щоб команда змогла перенести напрацювання на футбольне поле.

– Які завдання ви ставите перед собою й перед командою в цьому циклі?
– Перш за все – потрапити на чемпіонат Європи. У нас є дві можливості – або через Лігу націй, або через прямий відбір. Плюс ми й надалі будемо намагатися покращувати якість нашої гри.

– Ви працювали з багатьма великими тренерами у минулому – від кого почерпнули найбільше у плані тренерського бачення?
– Мені справді пощастило. Не можу сказати від кого більше, від кого менше. Починаючи з роботи з Валерієм Васильовичем Лобановським і далі – Альберто Дзаккероні, Чезаре Мальдіні, Фатіх Терім, Карло Анчелотті, Жозе Моуріньо – кожен із тренерів дав мені цінний досвід, кожен залишив щось позитивне. І я намагаюся акумулювати ці надбання. У мене є мої конспекти, які завжди мені допоможуть: можу переглянути їх у будь-який момент.

Працюючи з кожним із фахівців, намагався аналізувати, хто із них в якому напрямку працює. Занотовував якісь речі, пов’язані або з психологією, або з методикою роботи, або з якістю тренувального процесу чи взаємовідносинами між гравцями. Звісно, цей досвід мені допомагає.

– Як тренер ви уже накопичили певний досвід. Зізнайтеся, чи остаточно вбили у собі гравця чи тягне інколи на футбольне поле?
– Я однозначно нудьгую за футболом як гравець. Якщо виникає можливість, я із задоволенням зіграю і потренуюся, але це ніяким чином не перетинається з моєю роботою. Я – тренер, а тренер ніколи не має думати як гравець. Бажання пограти з м’ячем жодним чином не переноситься на мою роботу.