Анчелотті: «Пристрасть змушує мене рухатися далі»

Напередодні фіналу з дортмундською «Боруссією» на «Вемблі», який відбудється 1 червня, 64-річний фахівець розповів UEFA.com про свої очікування від зустрічі з четвертою німецькою командою цього сезону, а також згадав про досягнення у цьому турнірі.

Про поточний сезон «Реала»

«Головне, що продемонструвала команда цього року: загальний настрій, концентрацію та колективну роботу. Незважаючи на деякі труднощі на початковому етапі, сезон вийшов чудовим, а згуртованість та професіоналізм команди допомогли нам впоратися з усіма проблемами.

У нас є баланс між старшими гравцями, які подають приклад, та молодими з їх надзвичайно високим рівнем. Це дозволило нашому клубу успішно долати цей перехідний період».

Про своїх досвідчених зірок

«Начо дуже вирос тут. Він пройшов через молодіжну команду, не завжди був гравцем основного складу, але з кожним роком йому вдавалося дедалі більше розкривати свою індивідуальність, доки він не став капітаном. Він служить чудовим прикладом зосередженості та професіоналізму.

Тоні Кроос залишається потужною силою, як і Лука Модрич. Вони, як і раніше, відіграють ключову роль у команді, хоча з приходом молодих талантів ми, можливо, вже трохи менше на них розраховуємо. Зараз йдеться про якість, а не про кількість, і обидва провели чудовий сезон».

Про небезпеку Дортмунда

«По-перше, вони заслужили право бути у фіналі, тому що показали відмінні результати у попередніх раундах, обігравши такі сильні команди, як «Атлетико» та «ПСЖ». Це дуже міцна та згуртована команда з відмінними гравцями. Їхня гра в обороні проти «ПСЖ» мене здивувала.

Ми дуже раді зіграти у черговому фіналі. Ми ще нервуватимемося, але хочемо, щоб це сталося якомога пізніше. Ми маємо скористатися цим моментом, грандіозним матчем, головним цього року. Це найкращий матч, який лише можна пережити».

Про минулі успіхи у Лізі чемпіонів

«Я відчув найсильніші емоції в цьому турнірі – як найпозитивніші, так і негативні. Я не можу забути ні фінал 1984 року, в якому ми поступилися «Ліверпулю», коли я був гравцем «Роми», ні інший фінал, у якому ми програли «Ліверпулю» у 2005 році [як тренер «Мілана»]. Але є багато позитивних спогадів. Пристрасть, безумовно, у цьому всім переважає – вона змушує мене рухатися далі».

Про свій розвиток як тренера

«Дуже важливо продовжувати вчитися, тому що життя змінюється, і футбол змінюється, тому дуже важливо бути в курсі останніх подій. Відносини з колегами та обмін ідеями з ними також дуже важливі. Якби я зараз запропонував те, що робив 20 років тому як тренер, усі б прийняли мене за дурня, бо все змінюється – методи та тренування. Тому треба йти в ногу з часом».