Криськів: «Коли ніхто не вірить, ти можеш виходити і дивувати»

– Дмитре, ти найкращий гравець команди в серпні за оцінкою вболівальників, очікуване таке визнання фанів?
– Завжди приємно, коли тебе обирають найкращим гравцем місяця, але я не дуже фокусуюся на цьому. Бачив, що було голосування, але це дівчина моя слідкує, мама, їм, напевно, в рази більше приємніше, чим мені. А моє завдання тільки приносити користь команді і досягати результатів.

– За твою досить нетривалу кар’єру вже було досить багато індивідуальних визнань. Яке запам’яталось найбільше?
– Напевно, зараз. Раніше визначали найкращим гравцем матчу, а зараз вже найкращий гравець місяця такого клубу, як «Шахтар». Це, дійсно, якщо подумати, не просто так.

– А виникали такі думки – я заробив і найближчим часом напевно отримаю виклик в збірну України.
– Мені здається, що кожен футболіст, який має український паспорт, завжди прагне потрапити до національної команди. І ти завжди чекаєш на цей виклик. Навіть, коли граєш у молодіжній збірній, ти чекаєш, що тебе таки викличуть в головну. Можливо і думав, що прийде колись таке запрошення, але всьому свій час. Якщо не зараз, то треба продовжувати працювати і доводити, що я можу отримати місце в національній збірній. Не знаю, як скоро це може бути. Це вирішує тренерський штаб, скаути національної команди. Там багато людей, котрі стежать не тільки за нашим чемпіонатом, але й за іншими. І вони будуть приділяти увагу мені чи іншим футболістам й обирати тих гравців, які підходять під стиль національної збірної.

– Півтора місяці чемпіонату України позаду, наскільки складними вони видались для «Шахтаря» та для тебе особисто?
– Вже пройшов такий відрізок великий чемпіонату і це, дійсно, був складний період, тому що в нас новий тренерський штаб, було дуже багато передсезонної підготовки і ми входили в новий сезон з тим наміром, що будемо ще вчитися пристосовуватись один до одного. Було важко фізично. І по ігровим якостям ми з тренерським штабом та гравцями трішки прилаштовувались один до одного. Але я вважаю, що це був непоганий старт чемпіонату, адже ми йдемо на першій сходинці. Так, нас можуть випередити, але ми робимо все від себе залежне і в кожній грі ставимо завдання перемагати. Переконаний, ми прогресуємо від гри до гри.

– Власне, наскільки станом на зараз вже підлаштувались під вимоги тренерського штабу?
– Прогрес завжди йде, й так і має бути. Але все одно з кожним тренуванням ми все більше розуміємо, чого хоче від нас тренерський штаб.

– Дві нічиї. Як їх сприйняли у команді?
– У моїх минулих командах, наприклад, в «Металісті 1925», після нічиїх особливо нічого не роблять, але тут, в «Шахтарі», як тільки ти зіграв в нічию, повинен копатись у собі та шукати причину, чому ти не зміг перемогти. В «Шахтарі» ти повинен виходити на кожну гру і перемагати. Тому був аналіз. Після «Вереса» ми розбирали помилки, а після «Кривбасу», дійсно, були дуже засмучені. Ми тоді провели хороший матч, забили три м’ячі, але зіграли 3:3. Треба було команді об’єднатись та зрозуміти наші помилки, яких ми припустились. Тому у нас була дуже важка теорія після матчу з «Кривбасом» і тренер сказав, що було не так. Думаю, всі точно зрозуміли свої помилки. Це був урок, який ми вивчили.

– В матчі з «Кривбасом» ти відзначився дублем. Які відчуття, коли забиваєш два м’ячі, а твоя команда не перемагає?
– До того ж, тоді ще мене визнали найкращим гравцем туру, але мені це не дуже сподобалось, тому що не змогли отримати перемогу. Думки були лише про те, що зробив замало і треба працювати ще більше, щоб у наступному турі ми показали, що можемо зіграти на нуль. І вже з «Колосом» не пропустили і забили два м’ячі.

– А як взагалі намагаєшся абстрагуватись, щоб спокійно повернутись в повсякденне життя?
– Важко. Перші години дівчина завжди мені намагається допомогти, але не завжди виходить. Коли не здобули позитивний результат, або була погана гра, то важко вийти з цього емоційного стану. Втім, ближче до вечора вже трохи відходиш і спілкуєшся з родиною. Мені цікаво грати в різні ігри, це мене дуже відволікає. І комп’ютерні, і на телефоні. Різні. А ще настільні. Можемо з друзями разом зібратись і пограти. Наприклад в «Еліос», просто в карти, в покер.

– Спілкуючись з тобою здається, що в тебе спокійний характер, як в собі генеруєш спортивну злість?
– Так, багато хто каже, що я спокійний і важко зрозуміти, що в мене в голові. А щодо спортивної злості, багато помічав, що ті, хто за полем одні люди, а на полі по-іншому розкриваються. Тому за межами поля можуть бути добрими, а під час гри вже дуже агресивними. Але є й такі, що в обох ситуаціях однакові. Щодо мене, то я на полі коли як. Іноді здається, що спокійний, але дівчина Карина каже, що час від часу помічає мою агресію і може не впізнати мене на полі. Я й сам помічаю іноді, що з середини йде якась позитивна агресія, яку вимагає тренерський штаб. Нічого не бачу в цьому поганого. Це навпаки добре, адже відкриваються нові емоції і це допомагає, адже гарні хлопці не досягають результату на футбольному полі.

– Поговоримо про Патріка ван Леувена. Відомо, що він суворий наставник. Що він ввів нового у розпорядок команди, які правила додались?
– Так, дійсно це суворий тренер. У нього все повинно бути так як він скаже. Наприклад, у нас кожен прийом їжі відбувається виключно за годинником. Не хвилиною раніше, не хвилиною пізніше. Вся команда заходить і тоді всі починають їсти. Коли ти знаходишся на зборах чи на заїзді, то повинен бути в, так би мовити, уніформі «Шахтаря». Усі повинні виглядати однаково, ніхто не повинен нічим виділятись. На тренування не можна одягати ніяких прикрас, ані браслета, ані якогось хрестика немає бути чи годинника. Все перед тренуванням знімаєш. Насправді багато нових правил він вніс і ніхто не може з цим сперечатись, всі мають лише їх виконувати. У нас є група у WhatsApp і там все чітко написано. Ще як приклад, якщо тренування вранці, то ти обов’язково повинен бути на сніданку та на обіді, а якщо вечірнє – то на обіді та вечері. І це може тобі не подобатись, адже ти хочеш більше часу проводити з родиною, але це дійсно допомагає твоєму режиму. Плюс команда буде разом і це також об’єднує.

– А як на початку сприйняли ці правила футболісти?
– Спочатку ти не розумієш для чого це, а потім ти з іншої сторони дивишся і навпаки бачиш у цьому якийсь позитив.

– Такі суворі правила напевно передбачають штрафи. Чи є вони, і скільки в команді вже було прецедентів?
– Здається, ще жодного штрафу не було в команді. Спочатку сезону всі чітко дотримуються правил. Не згадаю щоб хтось був оштрафований.

– А яка взагалі комунікація з тренером, наскільки вона вільна і часта?
– Особисто я багато спілкуюсь с помічниками головного тренера. З другим тренером Реймондом (Аттевелд, прим. авт.), він дуже відкрита людина, він багато підказує – і на тренуваннях, і у грі. А головний тренер може підказати, коли вже щось дійсно кардинальне.

– Також відомою що тренування ван Леувена дуже складні. Через які труднощі тобі довелося пройти, щоб адаптуватися до вимог наставника.
– Дійсно, дуже важкі тренування. Я можу підтвердити це особисто. Ти повинен виходити на кожне тренування та розуміти, що легко не буде.

– Власне у чому складність?
– Ти виходиш і з самого початку вже йде інтенсивне тренування на сто відсотків, ти повинен вже з розминки розуміти, що від тебе вимагають ривок на сто відсотків. Не на 50 чи 60, а якщо вже вийшов на поле, маєш вже давати 100 відсотків. І це у кожній вправі, починаючи з розминки. На тренуванні мабуть, немає жодної вправи, яку можна вийти і зробити незконцентровано. Усе інтенсивно, багато повторів, працюєш від початку і до кінця.

– Повністю вже адаптувався організм під ці навантаження?
– Так, на сто відсотків. З початку зборів було важко, організм не сприймає, хоче відпочити, а зараз вже звик. Розумію, що набагато більше бігаю на тренуванні, все більш інтенсивніше, та організм це вже сприймає нормально. Немає вже якогось стресу і просто працюєш у плановому режимі.

– Судячи з того, на яких позиціях тебе використовують тренери, ти максимальний універсал. А на якій позиції ти особисто почуваєшся більш комфортно?
– Навіть сам не знаю, яка для мене рідніша. Під кожну гру, під кожен стиль мене тренер може бачити на різних позиціях. На новій позиції все може піти якось по-іншому, побачити, як я можу прогресувати чи щось нове знайти в собі. Насправді, головне грати, і не важливо на якій позиції. Мені здається це добре, що я можу зіграти на різних позиціях. Кожен тренер, з яким я працював, казав мені на якій позиції мене бачить і чого від мене очікує. З Йовічевичем я спілкувався і він казав, що бачив мене і зліва в атаці і як центрально півзахисника, і тому розумів, що він від мене вимагає. Аналогічна ситуація була і в молодіжній збірній України з Русланом Ротанем. Зараз також іде контакт із головним тренером «Шахтаря», від чітко сказав де мене бачить і що я повинен давати команді.

– Зрозуміли, що в «Шахтарі» залізна дисципліна в побуті та в тренувальному процесі, а що з дисципліною на футбольному полі? Чому так багато червоних карток на старті сезону?
– Я думаю, що збіг обставин. Мій друг Артем Бондаренко отримав дві таких червоні… У реальному часі, як арбітри побачили ці моменти, ніхто не показав йому одразу червону картку, тільки коли передивитися повтори видно, що це червона картка. А ось так в моменті нам напевно не однієї червоної не дали. І це напевно дійсно збіг обставин, тому що просто так повинно було бути. А якихось грубощів на тренуванні чи ще десь немає.

– Як ти вважаєш, цей «Шахтар» спроможний дивувати?
– Так, напевно, кожна команда може здивувати по-своєму. Будемо працювати, щоб приємно здивувати всю нашу країну.

– Торік напередодні Ліги чемпіонів дуже скептично ставились до перспектив «Шахтаря». Зараз аналогічні настрої – ви відчуваєте, що в команду не вірять?
– Дійсно, в тому році в команду взагалі ніхто не вірив. І Містер казав, що на нашу команду навіть ніхто 50 центів не давав. Але ми здивували і, мені здається, навіть трішки не дібрали те, що могли. В цьому сезоні також нас ніхто не вважає фаворитами чи ми можемо чогось досягти. Але нам це навпаки на руку. Коли ніхто не вірить, ти можеш виходити і дивувати. В команді ж настрій бойовий. В «Шахтарі» ти не можеш виходити на гру та не думати тільки про перемогу.

– Після жеребкування якою була твоя реакція на суперників?
– Думаю, жеребкування пройшло нормально. Могло бути як краще, так і гірше, не треба винити Бога за щось. Трішки радий, що «Барселона» попалась. Це моя улюблена команда, за якою я стежив з дитинства. Але трішки зіпсувало емоції, що будемо грати не на «Капм Ноу» (стадіон на реконструкції).

– Які очікування від гри з «Порту»?
– З нетерпінням чекаємо стартового свистка. Поки розбираємо слабкі та сильні сторони щоб бути готовими в тактичному плані. В фізичному нас підводять також у гарному стані. Тож будемо виходити і доводити, що ми кращі за «Порту».

– Є своя людина в чемпіонаті Португалії. Анатолій Трубін, який нині виступає за «Бенфіку». Розказував він про «Порту», про чемпіонат?
– Так, спілкувався із ним про рівень чемпіонату і про рівень команди. Але він ще з «Порту» не грав, тому щось такого секретного чи те, що нам допоможе, не може сказати. Але він сказав, що в Португалії все швидше, в цьому чемпіонаті більше якості і шо треба серйозно готуватись.

– Цьогоріч домашні матчі Ліги чемпіонів «Шахтар» буде проводити у Гамбурзі. Які очікування та на яку підтримку сподіваєтесь?
– З Варшави залишись дуже приємні спогади. Там вболівальники дуже гарно нас підтримували, ми відчували цю підтримку і це штовхало нас вперед. Для нас навіть Варшава по-своєму стала рідною. Зараз ми у Гамбурзі, чекаємо на таку ж теплу підтримку і що це місто стане для нас іще ріднішим. Бачив, що дуже багато квитків та абонементів продано на цю кампанію, тож сподіваюсь, що всі вболіватимуть за «Шахтар».