«Динамо»: мотиви для відтвоРЕННя

Багато хто з нинішніх підопічних Мірчі Луческу прекрасно пам’ятає той візит до Бретані в жовтні 2018-го. Після двох нічиїх 2:2 на старті цього ж турніру – вдома проти «Астани» та в гостях проти «Яблонця» – на українців чекала спарена дуель із головним, як вважалося, конкурентом за першість у квартеті.

Вочевидь, Денис Бойко не забув, як не впорався того вечора зі штрафним ударом Клємана Греньє. Володимир Шепелєв – як залишив свою команду в меншості через друге попередження незадовго до фінального свистка. Віталій Буяльський – як провів переможний м’яч на 89-й хвилині, не стільки перегравши голкіпера дотепним «парашутиком», скільки дезорієнтувавши того. Ну, а Кендзьора – той точно переповість у секундах і сантиметрах те, як відкрив рахунок у зустрічі: гол для поляка лишається наразі єдиним у складі «Динамо» в основній сітці єврокубків, але гарматний «постріл» Томаша метрів із 25 у ліву «дев’ятку», без сумніву, ввійде до переліку найкрасивіших голів міжнародного реєстру клубу.

Двічі обігравши тоді «Ренн» (2:1 і 3:1), кияни фактично вирішили завдання виходу до плей-офф, де згодом подолали два етапи. Домашня перемога над французами взагалі стала ледь не найкращим матчем у виконанні команди, якою тоді керував Олександр Хацкевич.

Утім, яскраві ігри того складу чергувалися з безбарвними. Декласувавши «Ренн», динамівці могли поступитися «Львову», перегравши на виїзді «Астану» – в заключному турі ЛЄ відверто розчарувати в протистоянні з «Яблонцем». За всієї поваги до Хацкевича, його команда значною мірою була командою настрою, що позначалося як на результатах, так і на грі.

Колективи, що їх очолює Луческу, традиційно більш системні та стабільні. Синусоїди – то не їхнє, цією характеристикою своєї діяльності румунський фахівець нагадує Лобановського. Навіть у найтріумфальніші сезони підопічні Валерія Васильовича дозволяли собі іноді поодинокі або навіть серійні сенсації. Найкращий приклад – ташкентська поразка (0:5!!!) від «Пахтакора» в 1975 році, в статусі новоспечених володарів Суперкубка Європи. Проте, подібні конфузи в підсумку не впливали на картину успішності того чи іншого сезону, коли загалом усе йшло за планом.

А ось, скажімо, в 1984 і 1987 роках системним був саме відступ від лідерських плацдармів – із тією ж лихоманкою в результатах, із «мозаїчною» грою, зі сплесками травматизму. В обох випадках спад обумовлювала ціла низка об’єктивних причин, що цілком претендували називатися форс-мажором.

Не повертатимуся зараз до обставин, які, цілком імовірно, спричинили нинішню «яму», з якої «Динамо» Луческу, хочеться вірити, потроху вибирається. Просто відзначу: серія невдалих зустрічей має свою логіку, вже достеменно розібрану Містером і його штабом. Впевнений, вони не лише здатні інтерпретувати «діагноз» для громадськості, а й реально розуміють – як із нездужанням боротися і як його врешті-решт подолати.

У цьому плані скромні, позбавлені зовнішніх ефектів мінімальні перемоги над «Львовом» і «Минаєм» хочеться сприймати саме як позитивну ознаку. Й не лише з огляду на те, що «краще сім виграшів по 1:0, ніж один – 7:0».

Луческу – не опускає рук. І, впевнений, закликає до цього своїх футболістів. Румун уперто відкидає припущення про те, що вичерпав у Києві свій ресурс, що втратив цікавість, мотивацію тощо. Навпаки, смуга невдач для нього – ще один виклик, до низки тих, із яких, власне, й складений нинішній етап тренерської кар’єри. Свідченням тому, зокрема, й останні кадрові зміни в «основі»: трансфер Кабаєва, придбання Перріса та Лонвейка, залучення до головної команди Діалло. Незважаючи на обставини воєнного періоду, Мірча продовжує вибудовувати команду, яка б вирішувала турнірні цілі не тільки на внутрішній арені.

На цьому шляху поразка від кіпрського АЕКа – чітка точка відліку. А «спарка» з «Ренном» – нова стартова пряма.

...І кілька ностальгічних ноток. Випадково натрапив на відео-звіт про товариську гру «Динамо» зі своїм нинішнім опонентом, яка відбулася майже рівно півстоліття тому, в перший день весни 1973 року. В Парижі «Динамо» тоді поступилося «Ренну» з рахунком 1:2. Автор гола, юний Олег Блохін, іще навіть і не мріяв про «Золотий м’яч», його партнери – про Кубок кубків і Суперкубок, біля керма команди перебував Олександр Севідов, а Лобановський очолював дніпропетровський «Дніпро».

До речі, у тому французькому турне динамівці готувалися до чвертьфінальних матчів розіграшу Кубку чемпіонів із... мадридським «Реалом», учорашнім суперником донецького «Шахтаря». Такі ось історичні паралелі-меридіани...