Скрипник возглавит вторую команду «Вердера»

Можливо, найкращий лівий захисник України періоду незалежності, Віктор Скрипник випромінює оптимізм.

– Вікторе Анатолійовичу, то як вам живеться в ситій-заможній «Дойчляндії»?
– Дуже добре. 2012-й розцінюю винятково позитивно; оглядаючись назад, не можу згадати нічого поганого. Побільше би таких років!

– Ого! Дивно таке чути від людини з пострадянського ареалу… Що ж такого хорошого пережили?
– По-перше, в сім’ї – все гаразд (тьху-тьху), по-друге, наступного року йду на підвищення: з ініціативи наставника бременського «Вердера» Томаса Шаафа, навесні очолюю другу команду «зелено-білих»!

– Нічого собі! Радий за вас і пишаюся вашою роботою… Знаєте, наступне моє запитання стосувалося того, чи не хочете, врешті, повернутися до України… Воно, так розумію, відпадає?
– (Якось одразу похмурнівши). Навіщо й куди повертатися? Навіщо змінювати життєвий уклад, який формувався півтора десятиріччя? Моїй сім’ї добре в Німеччині, ми освоїлися тут, діти вчаться в місцевих закладах. А Україна – що? Запрошень у мене немає, як і… «прапазицій», так правильно? (Скрипник спілкувався російською, інколи вставляючи українські слова. – В. Б.).

– «Прапазиція»? То ви так над державною мовою кепкуєте?
– Ну що ви! (Сміється). Я – українець, з дитинства, під упливом матері, спілкувався українською. Проте життя так склалося, що в подальшому стикався майже винятково з «великим та могутнім», отож довелося прилаштовуватися.

– Але ж ваш німецький «колега» Володимир Лютий повернувся й хоче в нас працювати. Готовий навіть на другу лігу…
– «У всякого – своя доля, і свій шлях широкий…» – правильно процитував Тараса Григоровича?

– О, йа-йа!
– У кожного – своя життєва історія, тож чинимо відносно неї. Ви ось часто чули про те, щоби нашому тренеру запропонували працювати з другою командою клубу бундесліги?

– Розумію… Тоді давайте хорошу розмову завершимо приємним: незабаром – Новий рік, православне Різдво, а днями було католицьке.
– Тут, у Німеччині, більшим уважається саме друге свято: люди сім’ями збираються, вечеряють, спілкуються. У нас 24-го було так само. А сьогодні спав майже до обіду (розмова відбулася минулого вівторка. – В. Б.)! Під Новий рік приїдемо в Україну – це торжество традиційно зустрічаємо вдома, в Дніпропетровську.