Вісенте дель Боске. Як керувати «Галактикос»

Двадцять років тому, задовго до того, як футбольний світ побачив «новий Парі Сен-Жермен», відома французька спортивна газета L'Equipe опублікувала натхненний жарт, в якому один фанат сказав іншому: «Реал Мадрид ще й Бекхема зміг підписати». А інший вболівальник відповів йому: «Напевно, Міхаель Шумахер ще й керуватиме їхнім автобусом».

Це був доволі влучний жарт. З моменту приходу Флорентіно Переса на посаду президента в 2000 році мадридському Реалу кожного літа вдалося підписувати найкращих гравців світу.

Першою «бомбою» став Луїш Фігу, який серед всіх трансферів, мабуть, є найбільш суперечливим через своє минуле в Барселоні. Після португальця до Мадрида переїхав Зінедін Зідан разом зі своїм ударом у Глазго, коли «вершкові» виграли свій дев'ятий фінал Кубка європейських чемпіонів. Після цього, влітку 2002 року, в Реалі з’явився Роналдо Назаріо, а наступного року – Девід Бекхем.

Троє з цих чотирьох були володарями Золотого м’яча – усі, крім Бекхема. Хоча слід визнати, що англієць, ймовірно, привернув найбільше уваги з боку футбольної спільноти, коли приземлився в Мадриді. І ці чотири зірки світового футболу приєдналися до інших легенд клубу, таких як Ікер Касільяс, Роберто Карлос і Рауль Гонсалес, тому іспанська преса невдовзі назвала їх Los Galacticos, що буквально перекладається як «Галактика». Тобто ці хлопці начебто були не з цієї планети.

Прізвисько «Галактикос» було настільки добре сприйняте спільнотою, що президенти решти іспанських клубів почали використовувати його регулярно, поки це поняття міцно не закріпилося у футбольному лексиконі. Пізніше цей термін «Галактикос» навіть отримав свою власну сторінку у Вікіпедії.

Ось чому донині це слово все ще лунає в головах уболівальників і залишило відбиток на нових поколіннях футболістів. «Я вболівав за Мадрид з моменту появи Галактикос», – сказав бразилець Рейнір Жезус, підписуючи три роки тому контракт з мадридським Реалом.

Але за всім цим гламуром, успіхом і трофеями мала бути людина, що керувала та мусила спустити всіх цих зірок на землю. Ким вона була? Безсумнівно, величезний внесок у той зірковий Реал зробив легендарний Вісенте дель Боске, який за чотири сезони на посаді головного тренера «вершкових» привів команду до двох перемог у Лізі чемпіонів і двох трофеїв іспанської Ла Ліги.

Вісенте дель Боске зустрів журналістів The Athletic за кілька кроків від стадіону Сантьяго Бернабеу в Asador Casa Juan, гастрономічному та футбольному музеї, повному фотографій і футболок, підписаних усіма великими спортсменами, які пройшли через іспанську столицю, включно з Галактикос.

Отже, що потрібно, щоб керувати Галактикос?

ТРЕНУВАННЯ

«Це був легкий момент, який я не приписую це нам [тренерам], тому що футболісти були людьми з правильним ставленням до справи», – почав свою розповідь дель Боске.

«Зміст тренувань дуже важливий, адже це те, що тренер передає своїм підопічним. Тренер, який виступає перед дуже хорошими гравцями, не може просто сказати: «Вийди і насолоджуйся». Я думаю, що це по-дитячому».

За словами 72-річного спеціаліста, це тому, що роль тренера завжди знаходиться під пильною увагою гравців.

«Ви повинні дати їм набір інструкцій і не дозволити їм думати, що вони знаходяться в руках когось, хто не має жодного уявлення про те, що говорить. Вони добре знаються на людях і бачать їх слабкі сторони», – каже дель Боске, який і сам був гравцем Реалу більше десяти років в 70-ті та 80-ті.

«У гравців є здорова або не дуже здорова звичка: коли вони бачать когось дуже слабкого, вони говорять про це або стають грати гірше, поки не завдадуть шкоди тренеру. Я не знаю, чи це найкраща річ, але недобре вдавати, що ти знаєш все на світі. Це також проявляє твої слабкості. Я б сказав, що потрібно навіть дати їм певною мірою відчути себе головними, але при цьому ви зобов'язані змушувати їх робити те, що хочете ви».

Однак це не означає, що він не прислуховувався до своїх гравців і не використовував свій «mano izquierda» (загальний іспанський вислів, який походить від кориди та стосується тих, хто вміє справлятися з ситуаціями).

«Наш обов’язок – змусити їх адаптуватися до клубу, який відрізнявся від того, звідки вони прийшли, – додає дель Боске. – Наприклад, у мене складається враження, що Зізу (Зідан) прийшов від тренера з Ювентуса, з яким вони багато працювали над фізичною стороною речей. Котрий його мало не бив. Тут, в Реалі, Зізу виявив, що ми тренуємося майже щодня над кожним аспектом, більше працюємо з м'ячем, що більш приємне в тренувальному процесі».

«Я не кажу, що попередня річ в минулому клубі була зроблена погано, але те, що ми змогли знайти вихід і поєднати всі аспекти тренування – це дозволило Галактикос почувати себе більш комфортно».

Вони почувалися настільки комфортно, що тренування перетворилися на шоу, викликаючи відчуття хвилювання для гравців академії, які тренувалися з першою командою, а також для дель Боске:

«Звичайно, мені це також сподобалося, і тому ми робили те, що їм подобалося».

Дель Боске підкреслює, що він не був прихильником того, щоб повністю все контролювати:

«Більше, ніж нав’язуватись, вам потрібно працювати з індивідуальними вміннями гравців, – каже досвідчений фахівець. – Тренер не може турбуватися про дрібниці по типу: вставай в стільки, не їж це, приїдь сюди чи туди у стільки-то... Вони професіонали, а ми не в дитячому садку. Це все непотрібні речі».

МАТЧІ

Реал Мадрид був частково спрямований на видовищний футбол, але головною метою мадридського гранду все одно була перемога – і вони не забували про це.

«Історія Мадрида схожа на виконання пенальті, який зазвичай забивається. Ви не вірите, що можете пропустити, але ви можете пропустити», – каже дель Боске, який за три з половиною сезони під керівництвом виграв два національні титули, дві Ліги чемпіонів, Суперкубок Європи та Міжконтинентальний кубок (тепер відомий як Клубний чемпіонат світу).

Проте дель Боске ніколи не захоплювався успіхом. Ось чому він дуже поважає нинішнього тренера Реала Карло Анчелотті, коли він розповідає, як, на його думку, повинен поводитися менеджер або тренер команди після гри.

«Найкраще – це нейтральна позиція, без роздратування. Перемагати, не показуючи захоплення. Програвати, не занурюючись у емоції. Чому? Тому що самі гравці, які йдуть після матчу додому, якщо почують, що тренер занадто самовдоволений, вони і будуть вважати тебе самовдоволеним. Або якщо ви надто розлютитесь, це також погано. Кожен інший може робити те, що хоче, але ви повинні бути нейтральними як при поразці, так і у випадку перемоги».

Це не означає, що він повинен бути нейтральним зараз, коли згадує про минуле. У кожного тренера є свої фаворити, а якщо говорити про Галактикос, то, здається, Рауль і Роберто Карлос були любимчиками в дель Боске.

«У нас була невелика проблема, тому що у нас було два схожих півзахисника, це були Зізу та Рауль, – каже він. – Ми завжди грали з одним нападником попереду них: це був або Фернандо Морієнтес, або Роналдо. Нам довелося грати з Раулем і Зіданом, тому організацію гри забезпечив Роберто Карлос, який грав за двох».

«Одного разу Роберто Карлос щойно приїхав з матчу збірної Бразилії в… Не пам'ятаю де... Взяв літак, не спав, прилетів вранці, вдень грав. Він був у неймовірній фізичній формі».

«Рауль також був неймовірним. Я завжди пам’ятаю, як у нас було два нових поля зі штучним покриттям на Сьюдад Депортіва (тоді тренувальний майданчик Мадрида), що було кроком вперед у тренувальному процесі.

Це дало нам більше можливостей добре тренуватися, але коли ми спустилися сходами на поле, Рауль у своїй жартівливій манері сказав: «Ми ніколи більше не зможемо привести гравця сюди до кінця життя, тому що він звик до грунтових полів у Сан-Крістобалі (скромний район на півдні Мадрида)». Він вважав цю зміну дурною».

Окрім Роберто Карлоса та Рауля, Клод Макелеле відіграв ключову роль у підтримці порядку на полі.

«Для нас вони були дуже важливими людьми, – пояснює дель Боске. – У футбольному сенсі Макелеле ніс усім ботіхо (традиційну іспанську ємність для води). Вони майже, майже розподіляли і рахували, скільки м'ячів дали Роберто Карлосу і Луїшу Фігу на лівому фланзі, щоб ті не билися».

ПСИХОЛОГІЯ

Кажуть, що хороші тренери також є психологами, і, якщо згадати дель Боске, це недалеко від істини.

До того, як переїхати на тренерський місток, він був директором молодіжної команди Мадрида, і йому доводилося мати справу з багатьма складними дітьми, які перебувають у групі ризику соціальної ізоляції, що допомогло йому краще зрозуміти складність управління своїми гравцями з емоційної точки зору.

Це завдання виявилося особливо корисним під час його 8 років роботи на посаді головного тренера Іспанії, коли він привів національну збірну до трофею чемпіонату світу в Південній Африці в 2010 році, а також до чемпіонату Європи через два роки. Це був найкращий час для Іспанії, хоча суперництво між Реалом і Барселоною, клубами, які надали стільки гравців у збірну, ледь не змусило дель Боске скористатися незвичайною порадою психолога.

«Він сказав нам поставити вішалку для одягу, щоб гравці могли залишити свої клубні футболки та взяти футболки національної збірної. Але я поспішав, і ми цього не зробили, – каже дель Боске. – Я не проти психологів, але в командах найкращий психолог – тренер. Той, хто повинен приймати рішення», – це тренер».

Незважаючи на свій досвід роботи з Галактикос, дель Боске визнає, що йому буде важко поставити себе на місце сучасних зірок, таких як Кріштіану Роналду – найкращий бомбардир Мадрида за всю історію, який забив 450 голів з 2009 по 2018 роки.

«Це люди, які виграли все, – каже дель Боске. – Можливо, те, що він робить зараз, є щасливим рішенням у фінансовому та особистому плані (перехід у саудівський клуб Ан-Наср). Манчестер Юнайтед? Ви також повинні мати за собою хорошу команду».

Як би вів себе Роналду в Мадриді, якби грав разом із Зіданом, Фігу, бразильцем Роналдо та Бекхемом?

«Так само, як і з (його товаришами по мадридській команді) Тоні Кроосом і Лукою Модричем – він забив би 50 голів (за сезон)».

Дель Боске повинен знати.