Як і чому «Барселона» не використала шанс купити Мбаппе

Влітку 2017 року в центральному офісі «Барселони» було спекотно. І справа не в рекордах, які встановлював термометр за вікном, а у трансферній метушні, що раптово виникла у директораті «блаугранас» через трансфер Неймара до «Парі Сен-Жермен». Французький клуб, нагадаємо, сенсаційно активував клаусулу бразильця у 222 мільйони євро та здійснив трансфер, який і досі залишається рекордним для світового футболу і поки що незрозуміло, коли буде побитий.

Той факт, що «Барселона» втратила одного зі своїх лідерів атаки, безперечно, дуже засмучував вболівальників каталонського гранду. Але в керівництві «блаугранас» загалом розуміли, що ця угода відкриває перед клубом практично безмежні можливості. У серпні 2017-го «Барселона», без перебільшення, могла підписати практично будь-якого футболіста планети, адже на руках в неї раптово виявилися колосальні кошти, а ринок загалом ще не був готовий до таких «аукціонів небаченої щедрості» і ціни на ньому були зрозумілими та усталеними протягом кількох років.

Враховуючи той факт, що за два роки до продажу Неймара «Барселона» виграла Лігу чемпіонів і з того часу їй вдалося зберегти кістяк тієї команди-мрії, особливої ​​необхідності екстрено виходити на ринок каталонці не мали. За винятком, звичайно, однієї-єдиної позиції – лівого нападника, – яку раніше й займав Неймар.

З висоти прожитих років сьогодні хтось може категорично сказати, що «Барселона» була абсолютно не готова до продажу Неймара. Так, це справді схоже на правду і, найімовірніше, нею і є, проте відразу після від'їзду бразильця з «Камп Ноу» селекційний відділ клубу представив на розгляд вищому керівництву дві кандидатури, які теоретично могли б виступити заміною для Неймара.

На вершині шорт-листа каталонського гранду опинилися двоє французів: Кіліан Мбаппе з «Монако» та Усман Дембеле з дортмундської «Боруссії». Яким виявився вибір «Барселони» також усім чудово відомо: правління «блаугранас» віддало 105 мільйонів євро (ще 42 мільйони були прописані у вигляді різноманітних бонусів) німецькому клубу, оформивши п'ятирічну трудову угоду з Дембеле й прописавши у ній клаусулу в 400 мільйонів євро.

Зрештою Дембеле провів у «Барсі» шість років та зіграв 185 офіційних поєдинків у рамках всіх турнірів (40 голів та 43 асисти). У його випадку ні про яку активацію клаусули вже й мови бути не могло, хоча влітку 2023-го Усман і вирушив за протореною раніше Неймаром доріжкою в «Парі Сен-Жермен». Щоправда, за французького флангового нападника парижани цього разу заплатили «сущий дріб'язок» – лише 50 мільйонів євро.

Чому ж тоді, влітку 2017-го, боси «Барселони» зробили вибір саме на користь Дембеле, а не Мбаппе, котрому пощастило згодом перетворитися на зірку світового масштабу?

Аби краще зрозуміти причини такого рішення каталонців, спершу потрібно розібратися в контексті того часу та проаналізувати пласт інформації, яку мала і з якою працювала на той момент «Барселона».

У скаутських звітах каталонського клубу зазначалося, що Дембеле є класичним фланговим нападником, який успішно працює на полі обома ногами, а також має чудову швидкість та достатню техніку, щоб залишати «в дурнях» більшість своїх опонентів. Придивлятися до Усмана селекціонери каталонського клубу, за чутками, почали ще в момент, коли француз виступав на батьківщині у лавах «Ренна», який влітку 2016 року зумів отримати 35 мільйонів євро від продажу свого вихованця у Дортмунд.

Що стосується інформації про Мбаппе, то тут скаути «Барселони» зазначали, що цей футболіст є своєрідним гібридом між центральним та фланговим нападниками. Більше того, Кіліан мав репутацію людини, яка «голодна» до грошей, а в її резюме говорилося, що раніше футболіст не зміг переїхати до «Челсі» через жорстку позицію своєї матері. Жінка нібито не побажала, щоб її син їхав до Лондона для проходження тижневого перегляду та тестів, а категорично заявила: «Або купуйте його зараз, або платіть багато мільйонів через кілька років».

Остаточне слово при виборі заміни для Неймара належало тодішньому спортивному директору «Барселони» Роберту Фернандесу (пішов з посади влітку 2018-го), а також директору з футболу каталонців Пепу Сегурі (працював у цій ролі з літа 2017-го по літо 2019-го). Обидва зійшлися на думці, що більш безпечним та передбачуваним варіантом є Дембеле: його ігровий стиль більше схожий на те, як вважав за краще діяти Неймар, а також Усман більше працює на команду, а не віддає перевагу індивідуалізму.

Останнє було надзвичайно важливим для тодішньої «Барселони», де, нагадаємо, все ще продовжував виступати аргентинський геній Ліонель Мессі. Фернандес та Сегура вважали, що поява в команді Мбаппе, котрий любить «тягнути ковдру на себе», може засмутити Мессі, і це дуже негативно вдарить по командній роздягальні та амбіціям самого Лео.

Підсумкове рішення «Барселони» підписати Дембеле виявилося несподіванкою як мінімум для двох зацікавлених сторін. Насамперед, на трансфер Кіліана в каталонський гранд вже налаштувалися батьки Мбаппе, які вважали, що після від'їзду Неймара їхньому сину буде під силу стати твердим гравцем основного складу «блаугранас», а це те, чого б, швидше за все, не трапилося із французом у разі переїзду в «Реал», де на той момент молодий талант мав посадити на лаву когось із трійки Бензема – Роналду – Бейл.

Подейкували навіть, що агенти, наближені до «Барселони», кілька разів зустрічалися з батьком Мбаппе й обговорювали деталі потенційного трансферу Кіліана до Іспанії. Мова заходила про 120-130 мільйонів євро, яких буде достатньо, аби переконати «Монако», а сам Мбаппе буквально мріяв про унікальну можливість пограти пліч-о-пліч з Ліонелем Мессі.

Надзвичайну зацікавленість у продажу Мбаппе до «Барселони» демонстрував і топ-менеджмент «Монако». Монегаски, які у сезоні-2016/17 багато в чому завдяки зусиллям Кіліана, а також Радамеля Фалькао та Бернарду Сілви, здобули чемпіонський титул у французькій Лізі 1, дуже не хотіли йти на угоду щодо Мбаппе із «Парі Сен-Жермен», щоб не підсилювати і без того надзвичайно потужного та «кровожерного», з точки зору придбання всіх та вся, суперника.

Але, зрештою, «Барселона» просто не залишила вибору ані «Монако», ані Мбаппе. 31 серпня 2017 року, в останній день роботи літнього трансферного вікна у більшості ліг Європи, «Парі Сен-Жермен» запропонував орендувати Кіліана в монегасків із зобов'язанням через рік викупити контракт форварда за 180 мільйонів євро. Цього виявилося більш ніж достатньо, щоб почалася ера непростого партнерства Мбаппе з ПСЖ – період, який приніс столичному французькому клубу велику кількість титулів, але також додав і головного болю інвесторам, бо Кіліан перманентно перебуває «на ножах» то з партнерами по команді, то з директоратом.

У останні три-чотири сезони «мильна опера» навколо потенційного відходу Мбаппе з ПСЖ є однією з головних подій трансферних вікон. Найближче літо не тільки не стане винятком, а й, мабуть, може подарувати довгоочікувану розв'язку – принаймні, зараз у ЗМІ панує майже 100%-ва упевненість, що Кіліан на правах вільного агента перейде в «Реал».

Навіть чинний президент «Барселони» Жоан Лапорта нещодавно заявив, що не заздрить «Реалу», який підпише Мбаппе. Функціонер висловив думку, що француз, мовляв, точно зіпсує атмосферу в роздягальні «бланкос», але це, швидше за усе, лишень чергова серія «ігор розуму», що відбуваються між каталонцями та мадридцями. Адже якби сім років тому історія склалася дещо інакше, і Мбаппе сьогодні був би у «Барселоні», той самий Лапорта, вочевидь, був би одним з ключових шанувальників таланту Кіліана, як мінімум у публічному полі.