Довбик: «Мій трансфер був непростим. Але «Жирона» зіграла на випередження»

«Жирона» зустрічала його синьо-жовтими прапорами та VIP-презентацією за участі преси зі всієї Іспанії, а він у першому ж матчі за новий клуб у новому чемпіонаті відзначився дебютним голом. Артем Довбик – найдорожче придбання в історії його нового футбольного клубу. Втім, Артем не почиває на лаврах – свій перехід і таку теплу зустріч він вважає лише авансом, який тепер варто відпрацювати. 

«Якраз напередодні я вирішив житлове питання в Жироні»

‒ Давайте, передовсім, почнемо з поточного моменту. Як ваші справи в Жироні – як місті та як команді? Чи вже встигли облаштувати побут і відчути себе звичайним іспанським містянином?
‒ До речі, це своєчасне питання, тому що якраз напередодні я вирішив житлове питання. Спершу, як і іншим новачкам, мені запропонували оселитися в гарному заміському готелі Camiral – дуже зручно, він поряд із нашою клубною базою. За цей час я мав можливість придивитися собі помешкання. Вибрав один із будиночків і заселився там із родиною, радий, що дружина та донька приєдналися до мене на цьому тижні.

‒ Хто вас першим зустрів у Жироні?
‒ Натякаєте на Вітю? Так, звичайно, Вітя. У перший же день він до мене прибув у готель, ми повечеряли разом. Його дуже люблять у місті, він тут за цей рік став своїм. Для мене Вітя – один із головних факторів на користь переходу в Жирону.

‒ Місто Жирона має 100 тисяч населення, що приблизно втричі менше за ваші рідні Черкаси. І взагалі справляє враження такого собі лялькового, туристичного, розслабленого. Все так?
‒ Якщо чесно, я не можу сказати, що встиг ознайомитися з містом. У нас щільний графік, я, як новачок, ще освоююся в команді. Весь час присвячую суто ігровим питанням. Можливо, пізніше, коли буде якась пауза чи вихідні, я зможу погуляти по Жироні й скласти своє враження. Можу сказати, що тут дуже красиво: поруч Піренеї, за годину – Барселона, великий міжнародний аеропорт.

Зараз відчуття – як і звичайно під час футбольного сезону. Тренування, теоретичні заняття – і ось уже матч. Живеш у календарі своєї команди, все розписано по годинах. От про що можу сказати, що мені сподобалася база Жирони. Тут багато полів – і всі дуже якісні. Є сучасні прилади для тренувань і контролю біоритміки гравця. Велику увагу приділяють науковим розробкам. Уже після перших занять, після співпраці з тренерським штабом, якому допомагають круті фахівці з аналітики та відновлення, я для себе сказав: «Так, це Ла-Ліга».

‒ Ми всі стежили за вашими першими кроками в новому клубі – від презентації та до дебютного матчу з голом. А як виглядала зсередини гостинність по-жиронськи?
‒ Я неймовірно вдячний клубу, одноклубникам, усім містянам за ту теплу зустріч, яку мені влаштували. В Жироні мене зустріли прекрасно й дуже розпитували про Україну. Всі співчували, що у нас війна. Завдяки Віті Циганкову, в Жироні всі знають правду про вторгнення ворогів в Україну. Люди на нашій стороні, вони всі бажають, щоб Україна звільнилася від загарбників, щоб настав мир.

‒ Вас представляли як нову зірку клубу. Що найбільше запам’яталося на першій зустрічі з пресою?
‒ Презентація була досить яскравою, багато журналістів. Приємно, що вони всі знають про Україну, було багато запитань і розмов не лише про футбол. Я переконався, що Жирона – дуже важливий клуб для свого міста, Каталонії та Іспанії. Були представники, напевно, всіх провідних ЗМІ. Все, що відбувалося, фактично відразу ж ішло на всю країну.

Але ще більше я був розчулений, коли вийшов і біля стадіону почув рідну українську мову. До нас приїхала українська родина, яка проживає в Іспанії. Було дуже зворушливо: дітки з батьками приїхали з українськими прапорами, щоб мене підтримати. Буду радий бачити наших земляків на стадіонах. Скрізь на трибунах очима завжди шукаю синьо-жовтий прапор.

«Жирона зіграла на випередження»

‒ Ваша трансферна сага тривала довго, і, як претенденти на Артема Довбика, називалися різні клуби – Торіно, Лаціо, Болонья, Марсель, усі турецькі гранди. Жирона в ЗМІ почала згадуватися вже з початком літа. А коли саме з’явився предметний інтерес від саме цього клубу?
‒ Я насправді важко переживав усі ці чутки, розмови, припущення. В якийсь момент навіть захотів повністю відділити себе від усіх новин, просто займався футболом. Усі перемовини вели спільно СК Дніпро-1 і мій агент Олексій Люндовський. Я не відривався на чутки й старався тримати голову сконцентрованою суто на грі.

Одне можу сказати, що City Group проявляла інтерес до мене ще раніше.

‒ Навіть так, City Group?
‒ Десь два роки тому, вже після Євро-2020, мене хотіли підписати в Труа (один із дюжини клубів, які входять у City Group, ‒ прим. sport-express.ua). Тобто, я вже точно знав, що я на радарах City Group, із 2021 року.

Коли ж Вітя Циганков так добре представив Україну в Жироні, в мене вже була точна інформація, що і цей клуб постійно слідкує за моїми виступами.

‒ Гаразд, але чому Жирона, а не якийсь клуб Серії А, французької Ліги 1 чи хтось ще із тих, хто згадувався в пресі? Чи справа тільки в конкретності пропозиції?
‒ Ну чому ж. Інтерес цих клубів також був предметним, але більшість із них хотіли довести перемовини до серпня, щоб продати максимально дорого своїх нападників (яких вони врешті-решт продали) і потім переключитися на мене. Можу сказати, що конкретно в цьому році були пропозиції від інших клубів, досить іменитих у своїх чемпіонатах, які зараз грають у єврокубках, але я вибрав Жирону й радий цьому вибору.

Мій трансфер взагалі був непростим, тому що все мало задовольнити не тільки мене, а й СК Дніпро-1 та Мідтюллан. Жирона в особі Пере Ґвардіоли зіграла на випередження і змогла оперативно знайти спільну мову і з українським, і з данським клубом. І найголовніше – в інших зацікавлених клубах не було Циганкова.

‒ Це трішки незвично, що футбольний агент одночасно голова наглядової ради клубу та ще й брат топ-тренера, який очолює Манчестер Сіті – клубних королів Європи. Пере Ґвардіола – крутий?
‒ Пере успішно вирішує всі питання, пов’язані з розвитком Жирони. Мені подобається, як розвивається цей клуб і що в нього є хороші перспективи. Вдячний Пере, що його зусилля допомогли відбутися цьому переходу. Проте я не можу багато розповісти про нього, тому що я з Пере не спілкувався особисто, всі переговори з ним вів мій агент.

«Я не міг піти з Дніпра-1 просто так, розумієте?»

‒ Коли ви підписали новий контракт із Дніпром-1, багато хто вважав, що це – кінець ваших європейських амбіцій. Чому сталося навпаки?
‒ Я безмежно вдячний СК Дніпро-1, вони повірили в мене й перезавантажили в найтяжчий час. Пам’ятаєте, ми з вами говорили колись: я ще тоді казав, що хочу, що клуб на мені зміг заробити гроші. Я не міг піти просто так, некрасиво піти, розумієте? Зараз, вважаю, все вийшло справедливо: колись Дніпро-1 взяв мене в склад, коли я був після травми в чужій країні, тепер він отримав винагороду за цю довіру, спільну працю, хороші роки, які ми провели разом.

‒ Дозвольте уточнити: тобто, СК Дніпро-1 гарантував, що він не просто підписав вас у «золоту клітку», а що обов’язково продасть?
‒ Керівництво клубу мені конкретно сказало: СК Дніпро-1 не стане мене утримувати, якщо буде гідна, економічно виправдана пропозиція. Вони отримали те, що хотіли. Все було зроблено справедливо та чесно. Я вдячний клубу.

‒ Вважається, що ви кілька разів були за один крок від переходу в топ-чемпіонати, але тоді Дніпро-1 вас не відпускав. У вас є образи на клуб?
‒ Ні, жодних образ і тільки вдячність.

‒ Є люди, яким ви не подасте руки, і такі, що, навпаки, будете згадувати їх із вдячністю?
‒ Всіх однозначно буду згадувати із вдячністю. Я свого часу добре починав у Данії, з Мідтюлланом у мене вже були титули, але через травму я надовго опинився в лазареті, відновлював форму в оренді в Сендерюске. Я прямо вам скажу, це був складний період мого життя.

От якраз тоді СК Дніпро-1 прийшов мені на допомогу. За мене боролися. Мідтюллан не хотів мене відпускати. Я точно знаю, що менеджмент клубу доклав значних зусиль, щоб я повернувся на батьківщину. Це був поворотний момент у моїй кар’єрі.

‒ В Дніпрі-1 ви працювали з Дмитром Михайленком, Ігорем Йовичевичем і Олександром Кучером. Хто з них найкращий для вас?
‒ Провокаційне запитання:) Давайте я про всіх щось хороше скажу. З Михайленком ми ще з ФК Дніпро знайомі, я при ньому робив перші кроки свого часу. Йовичевич у мене повірив, він багато мені дав, щоб я швидше відновив бомбардирські навики. Я відчував, що команда грає на мене, що в мене є довіра. Кучер – це тренер, при якому я вийшов на новий рівень. Не тільки я, Дніпро-1 – теж.

Я вдячний кожному з тренерів. Взагалі, мені приємно, може, це так пощастило, а, може, і я щось до цього доклав, але в мене з тренерами все добре. Я сумлінно працюю, щоб виправдати їх довіру. Так було, є і буде. Завжди футболіст повинен нарікати на себе, а не на когось.

«Звісно, я хотів побити рекорд Мхітаряна»

‒ Трішки про минулий сезон. Що відчували, коли Дніпро-1 лідирував, а ви забивали пачками?
‒ Нас так Олександр Миколайович Кучер налаштовував, що ми після кожної перемоги хотіли ще однієї перемоги. Це був найсильніший сезон клубу, але я впевнений, що ми могли досягнути більшого і заслуговували більшого. 

‒ Вам одного голу не вистачило, щоб повторити історичний рекорд Генріха Мхітаряна. Це було реально?
‒ Та, звичайно, реально. Ми йшли за чемпіонським графіком. Я старався бути корисним команді. Звісно, хотів побити рекорд. Це мені боляче й зараз. Але ви знаєте, що в УПЛ грали такі великі бомбардири, як Андрій Шевченко та Сергій Ребров. Було багато якісних легіонерів. Вважаю, що те, що вдалося випередити всіх, крім одного, це вже певне досягнення.

‒ Все ж таки, в чому причина, що Дніпро-1 не став чемпіоном?
‒ У таких випадках нема однієї причини. Десь нам не вистачило «лавки запасних». Десь травмованих чи дискваліфікованих не вистачало в окремих матчах. Я віддаю належне Шахтарю, вони виявилися найбільш стабільними. Ігор Йовичевич провів якісну роботу, склад у них такий, що ті втрати, які у нас були, вони легше б переживали.

Зараз, звичайно, я розумію, що в якихось матчах ми не допрацювали, не добрали того, на що заслуговували. Але хто б повірив перед сезоном, що ми будемо боротися за Лігу чемпіонів? Я таких прогнозів не бачив. У нас вірив головний тренер, він нас заряджав відчуттям, що ми можемо бути завтра кращими, ніж сьогодні.

‒ Це був дуже незвичайний чемпіонат – з обстрілами, сиренами, зривами матчів. Це ще був футбол чи вже десь трішки ні?
‒ Звичайно, футбол. Хороший чемпіонат, непередбачуваний. У першій частині чемпіонату України грали такі футболісти, як Вітя Циганков і Міша Мудрик. У кожному турі було цікаво.

‒ Як ви та ваші одноклубники по Дніпру-1 переживали реалії військового часу? Не бувало такого, що легіонерів доводилося вмовляти вийти на поле, повернутися в команду?
‒ Що було в команді – це справа команди. Ми виходили на поле, як один колектив, і старалися віддавати всі сили. Я можу відповісти вам так. Ну, а що іноземцям було важче – це правда. Ми за вісім років поступово занурювалися в ці відчуття. Думаю, ті, хто бачив, що відбувається, прекрасно розуміли, що йде у нас війна і що хлопці гинуть, і що мирні міста під обстрілами. Ми всі більше переживали за рідних, особливо в ті моменти, коли ті чи інші міста ще були під окупацією.

«У Жироні отримуватиму більше, проте питання було не в грошах»

‒ Коли ви дізналися, що є інтерес Жирони і він конкретний?
‒ Та, напевно, вже в перших числах липня. Як я говорив, я навпаки просив тримати від мене подалі всі новини, чутки. Я дуже хотів віддати все команді в кваліфікації Ліги чемпіонів.

‒ Ваші особисті перемовини з клубом тривали довго?
‒ Як таких, їх і не було – я просто все вияснив у Віті Циганкова, почув його хороший відгук про футбольний клуб і вже не мав сумнівів. Далі Олексій Люндовський з Жироною знаходив порозуміння.

‒ Ходять різні чутки – дехто стверджує, що ви подвоїлися порівняно з Дніпром-1, інші кажуть, що ви, з урахуванням податків, будете отримувати навіть менше – і погодилися на це, щоб вирватися?
‒ Це Ла-Ліга, я буду отримувати більше. Проте не в грошах було питання. Однозначно кажу. Для мене головним було – дізнатися, які перспективи відкриває цей клуб, наскільки серйозно хочуть мене в ньому бачити, чи буду я тут корисним і потрібним.

‒ У зв’язку з цим – була інформація, що ключовим моментом був продаж чи не продаж вашого попередника Кастельяноса.
‒ Можливо, це і так. Напевно, так. Жирона відразу дала мені зрозуміти, що знає, який у мене стиль і характеристика, і хоче бачити саме мене в команді. З моєї сторони згода була майже відразу ж. «Майже» ‒ бо я запитував, чи головний тренер знає мене, чи по стилю гри я команді підходжу, чи вони дійсно в мені зацікавлені. Коли в Жироні пояснили, що вони ретельно за мною стежили, в мене не було питань.

«Реал Сосьєдад мною цікавився, а я їм забив»

‒ Ваш дебют – із розряду фантастики. Команда поступалася в Сан-Себастьяні з дебюту зустрічі, ви виходите на 64-й хвилині, а на 72-й ‒ забиваєте Реалу Сосьєдаду. Ваші відчуття?
‒ Неймовірні! Що тут ще додати? Був щасливий. Тим більше, Реал Сосьєдад завжди цікавився мною. Але вони боялися відразу потратитися, а пропонували тільки оренду з правом викупу, що ми з Дніпром-1 ніколи не розглядали. Ми весь час були сконцентровані на повноцінному трансфері. В підсумку я їм забив:)

‒ Чутки повідомляють, що Жирона також особливо ретельно стежить за Олександром Піхальонком. Що думаєте з цього приводу?
‒ Чим більше українців – тим краще:) Тим більше, за Сашу я можу ручатися – це топ-футболіст за ігровим мисленням, я з його передач багато м’ячів забив, у нас прекрасне взаєморозуміння.

‒ Кого ще будете радити Жироні з українців?
‒ У вас ручки та паперу не вистачить, щоб записати:) Ось тільки за останній час стільки наших перейшло в АПЛ, в Серію А, в ту ж Португалію. У нас досить якісні футболісти, і, я вважаю, наша молодіжна збірна на чемпіонаті Європи довела, що зміна йде гідна.

‒ Мічел – ваш новий головний тренер. Але поки випускає тільки на заміни…
‒ Я – новачок, і повинен довести свій рівень тренеру та команді. Мічел – прекрасний фахівець. Він поставив Жироні такий комбінаційний футбол, що мені хочеться бути частиною цієї команди. Стиль Мічела – це і мій стиль у футболі.

«У жеребкуванні, можна сказати, нам випав джекпот ‒ відразу Італія та Англія»

‒ У фіналі тріумфального для вас Євро-2020 зіграли збірні Англії та Італії, і ось вони в нашій групі. Ваші відчуття після жеребкування?
‒ Ну, так. Це, можна сказати, джекпот – що відразу випали Італія та Англія:) Але якщо хочеш бути на високому рівні – ти повинен приймати всіх суперників. Тож у нас нема іншого виходу, ніж у кожному матчі групи грати тільки на перемогу. А там результат розсудить.

‒ Ви за збірну України провели 18 матчів, але вперше виклик отримали ще в 2017 році. Порівнюючи склади та штаби Шевченка, Петракова та Реброва, що можете про ці періоди сказати?
‒ Збірна – це збірна. Ми всі з різних клубів завжди приїжджаємо в чудовому настрої, нам цікаво, приємно тут перебувати. Тому я скажу, що при кожному тренері честь приїжджати в свою національну команду.

‒ Гаразд, конкретно Сергій Ребров – як налагоджували з ним взаєморозуміння та чи змогли це зробити за короткий літній збір?
‒ Я вдячний Сергію Станіславовичу за довіру, він дав мені зіграти в кожному з трьох матчів. Що не завжди в старті, що не повністю – це другорядне, тому що треба в кожному матчі доводити свій рівень і цінувати кожну хвилину на полі.

‒ Найбільш незабутні відчуття із червня збірних?
‒ Ювілейний матч збірної Німеччини – це був такий товариський матч, який назавжди запам’ятається. Найбільше сподобалося, що ми здобули перемоги: Північну Македонію та Мальту обіграли завдяки командній грі та вольовим якостям. Гра? Головне – результат. Якщо в кожному матчі ми будемо набирати очки, це нас влаштовує.

‒ Дніпро-1 не зміг втілити свою мрію про Лігу чемпіонів і попрощався з Олександром Кучером і Євгеном Красниковим.
‒ Звичайно, нам усім дуже прикро. Я особисто все робив, від мене залежне, щоб Дніпро-1 пройшов Панатінаїкос у кваліфікації Ліги чемпіонів (у матчі-відповіді Артем забив красень-м’яч, ще один його гол не зарахували, і якийсь час українська команда була близька до того, щоб відігратися ‒ прим.). Щодо Кучера та Красникова, то велика подяка їм обом за найкращий сезон в історії Дніпра-1.

‒ Загалом українські клуби невдало грають у Європі.
‒ На це є об’єктивні причини. Я сам минулого сезону на собі це відчув. Повірте, грати постійно в інших містах, в інших країнах – це важко. Потім, ці переїзди – ми жили «на колесах». Я цим не виправдовуюсь – були й інші очевидні причини, надто багато провідних гравців втратили за ці роки наші клуби. Їх не вистачало і в УПЛ, і в матчах єврокубків. Просто треба розуміти, що в Україні війна, якщо важко нашій батьківщині – не може бути легко футболу.

‒ Який результат задовільнить Жирону як клуб і вас як футболіста цієї команди?
‒ Моє завдання – це швидше адаптуватися та постійно приносити користь команді. Я про свої особисті бажання навіть говорити не буду. Щодо Жирони, то клуб заслуговує на свою єврокубкову мрію. Клуб хоче перемог. Підібралися дуже амбітні гравці та тренери. Я багато не стану казати, хай за нас результати говорять.