Китай. Мильна бульбашка ось-ось лусне

Ловимо флешбеки з 2016-го

У 2016-му Китай охопив футбольний бум. Неспроста – так сказав генеральний секретар Комуністичної партії Сі Цзіньпін. В Америці політика часто порівнюють з Вінні Пухом, ми ж його сприймаємо в ролі проросійської депутатки Наталії Королевської. Виявляється, у Сі Цзіньпіна є давня мрія – будучи пристрасним вболівальником, держдіяч прагне організувати Мундіаль і, власне кажучи, виграти світову першість.

«Захмарні, нездійсненні амбіції», – зіронізуєте ви. «А в нас достатньо бабок», – відповів би Сі Цзіньпін. Чому б і ні, коли є необхідні важелі правління? Так держава й взяла курс на розвиток спорту «номер один» – зробила все, щоб ним цікавилися і жили. Насамперед, не звичайні люди, а багатомільярдні корпорації – звичайно, за надання певних благ. Наприклад, суттєвого зниження податків і доступу на європейські ринки. Уловлюєте суть?

Футбол враз перетворився у новомодну і вигідну штукенцію, завдяки якій випав шанс ближче «примазатися» до еліти та втамувати банальне бажання покрасуватися дорогими цяцьками – інакше трансфери Оскара чи Джексона Мартінеса і не назвеш.

Функціонери настільки офігіли, що ввімкнули режим «пуститися берега» – штучно завищували ціни на доморощених гравців, аби зрезонувати в чемпіонаті та за його межами. І ми не жартуємо – в 2017-му «Бейцзінь Ґоань» продав такого собі Чжан Чжен Дуна в «Хебей Чайна Форчун» за майже 20,5 мільйонів євро. Що? Якийсь маловідомий лох, резервіст «Райо Вальєкано» (оренда, 2015-й) та кількох португальських задрипанськів коштує дорожче, ніж Віктор Циганков? Найцікавіше те, що три роки тому Transfermarkt оцінював цього Чингізхана в 475 тисяч євро! А зараз взагалі в 300! Не дивно, чому Китайська футбольна асоціація зрештою вийшла на стежку війни.

КФА довго боролася, втомилася і вирішила рубати з плеча

Треба визнати, що спочатку чиновники задоволено потирали руки – хто б не зрадів Карлосу Тевесу, Паулінью і Раміресу? Пора відкорковувати шампанське – про Суперлігу чутно зі всіх кутків. Її хейтять (Арсен Венґер, Франц Беккенбауер і Антоніо Конте), туди рвуться футболісти (Дієґо Коста) та телетранслятори. Як не крути, є ризик привабити багатомільйонну аудиторію з високою платіжною спроможністю – явно не Україна, де ліпше зекономити на якісному контенті і натомість накидатися дешевим пійлом. «Ну так, це ж треба тратити 80 гривень за те, що не помацаєш». Ідіть нахуй, коротше кажучи.

Тільки -от марево швидко розсіялося – КФА усвідомила, що безумство, зчинене на ринку, не виконує глобальне завдання. Годувати легіонерів – добре, але це все одно не надто стимулює ріст китайців. Це яка збірна повинна перемагати на ЧС – їхня чи заробітчан?

Обмеження не стали новиною і спочатку не привертали увагу. Клуби виділяли за кожний дороговартісний перехід певний відсоток, у подальшому спрямований на утримання академій, тренувальних комплексів, юнацьких і молодіжних складів. Йой, най буде! Копійки!

Асоціація не вагалася і прийняла ще одне рішення: будь-яка команда, яка виставляє на матч іноземців, зобов’язана одночасно випустити у старті аналогічну кількість китайців віком до 23 років. Благородна ініціатива, еге ж? На папері – так, на практиці – не зовсім. Тренери проявили кмітливість і нечувану нахабність: діяли згідно букви закону, але прибирали бідолашних китайців через п’ятнадцять-двадцять хвилин матчу. Хто з адекватних спеціалістів витерпить перформанс колгоспників, навіть за такий кеш?

КФА почухала потилицю і посилила ліміт з чотирьох до трьох легіонерів. Чим влучила в яблучко – нарешті менеджери заговорили про тиск і неохоче взялися за кадрову чистку. У 2018-му нанесений черговий удар: як не хочете дотримуватися фінансового фейр-плей, то платіть стовідсотковий (!) податок за забуґорних виконавців. У грудні 2018-го вищезгаданий Коста ледь не перебрався з Мадриду в «Тяньцзінь Цюаньцзянь» за 64 мільйони фунтів стерлінгів (дані BBC Sport), однак буквально за одну ніч азіати вдарили по гальмах – це тепер необхідно давати 128 мільйонів? Очманіти!


Найголовніше було попереду: в 2019-му президент КФА Чень Сююань повідомив про наміри встановити зарплатну стелю – до 3 мільйонів євро на рік. Ініціатива тестувалася впродовж сезону 2020 і продемонструвала прогалини: власники команд придумали цілу схему, щоб оминути правила і надалі запрошувати ззовні. Одна із дієвих махінацій – використання так званих «бонусів за продуктивність», не включених у основну зарплатню.

Сюди ж відносимо питання щодо натуралізації (донедавна про це думав Алекс Тейшейра) і залучення третіх сторін – так трапилося з колишнім нападником «Вільярреала» Седріком Бакамбу. Сценарій, схожий на випадок з Неймаром, який взяв гроші у катарського фонду «Qatar Investment Authority» і фактично викупив себе в каталонської «Барселони». «Бейцзінь Ґоань» направив сторонній компанії-посереднику 40 мільйонів євро, Бакамбу став вільним агентом і безперешкодно оформив папери – так хитрі китайці оминули стовідсотковий податок (трансфер же безкоштовний, Карл!) і у відповідь підкинули конголезцю шикарні підйомні. Яке неподобство.

Нічого-нічого. З сьогоднішнього дня, 1 січня 2021-го, життя в Піднебесній круто зміниться – КФА не просто узаконила зарплатну стелю, вона її посилила так, що скоро всім стане тісно. Вердикт наступний: іноземець зароблятиме не більше 3 мільйонів євро в рік до вирахування податків, причому протягом трьох наступних розіграшів ця сума поетапно зменшуватиметься на 50 відсотків. Місцевим також не варто спокійно покурювати в сторонці – максимальна планка, встановлена для китайця, граничить з 630 тисячами євро. Ну що, Алекс, міняємо громадянство? Важливий нюанс – ліміт не розповсюджується на трудові договори, підписані до 1 січня 2021 року. Тобто Оскар може спати спокійно – його чинний контракт триває аж листопада 2024-го. Щоправда, з ким він там виступатиме? Заробітчани вже біжать з корабля.

Навіщо КФА так вчинила?

А справді – навіщо? Ми окреслили дві ключові проблеми:

Мінімальний фідбек

Потрібно розуміти, що китайці – не саудити, які утримують клуби переважно в якості іграшок. Так, азіати вміють розважатися на широку ногу, проте завжди вимагають результат. Це видно по активності в Європі – взяти хоча б празьку «Славію», яку вони придбали у 2015-му, солідно вклалися і запросили таких рєбят, як Руслан Ротань, Халіл Алтипнтоп і Міґель Данні.

Новоспечені господарі сподівалися, що завдяки досвідченій гвардії кваліфікуються в груповий раунд Ліги чемпіонів, але двічі поспіль були вибиті – АПОЕЛом (2017/18) і київським «Динамо» (2018/19). Невтішні показники приглушили лояльність – нетерплячі китайці охололи, швидко розпрощалися з легіонерами, пригальмували з виплатами і вимушено перепродали стадіон через борги. Це добре, що в кампанії 2019/20 «червоно-білі» таки потрапили до основної стадії ЛЧ – інакше б остаточно набридли і були кинуті напризволяще.

Цей випадок надзвичайно красномовний і пояснює менталітет – китайці горять ідеєю, платять, однак чекають належних дивідендів. КФА зметикувала – який сенс давати більше, якщо це нічого не приносить взамін? Невже учасники Суперліги краще виглядають на міжнародній арені? Ні – остання перемога в азіатській Лізі чемпіонів датована 2015-м, ще до оголошення повномасштабного футбольного вектору. Збірна? Теж промах – Китай двічі дійшов до фіналу Азіатських ігор (1986, 2004) і на останньому форумі (2019) обмежився чвертьфіналом. Про відбірковий цикл ЧС годі й говорити – перша і поки що остання вдала спроба сталася у 2002-му. 

«Коли ми подивилися на цифри, то зрозуміли: середній гравець в Китаї отримує приблизно в шість разів більше, ніж в Японії, в десять разів більше, ніж Кореї і навіть більше, коли справа доходить до Австралії. Зрозуміло, що це вже занадто», – розповів Чень Сююань.

Гадаємо, коментар вичерпний.

Недотримання фінансового фейр-плей

Логічно, що мізерний фідбек не дозволяє перекрити загальні, невиправдані витрати. Асоціація проаналізувала звітності за 2019-й і жахнулася – в середньому одна команда вищої частини турнірної таблиці витрачала 230 мільйонів доларів на рік. Середня зарплатня кожного футболіста, включаючи китайців – 2,9 мільйона доларів! Приміром, Алехандро Ґомес, капітан «Аталанти», один із найкращих виконавців Серії A, наразі отримує 2 мільйона євро (до вирахування податків). Відчуваєте різницю? Встановлення стелі частково врегулює розподіл коштів (нова гранична межа – 123 мільйони доларів на рік), очистить чемпіонат від баласту і виведе китайських гравців на передові позиції.

«Політика обмеження заробітної плати справедлива для кожного клубу. Ліміт – це гальмо для зарплатні, яка в останні роки зростає занадто швидко. Ми всі потребуємо збалансовану лігу. Це факт, що більшість клубів КФА функціонують у збиток. Середній збиток може сягати десятків мільйонів юанів на рік», – наголосив Чжу Фан’юй, генеральний менеджер баскетбольної команди «Гуандун Саузерн Тайґерс».

Не дивуйтеся, КФА запозичила практику фейр-плей Китайської баскетбольної асоціації.

«Ми впевнені в системі. Це угода між нашими клубами і інвесторами. Ми розраховуємо допомогти їм встановити розумний контроль над витратами. Крім того, всі ми хочемо більш збалансовану лігу. Під лімітом командам пропонується приділяти більше уваги своїй системі підготовки молоді, а не купувати гравців», – додав Чжан Лі, голова відділу розвитку гравців КФА.

Чим все закінчиться?

Коронакриза підштовхнула КФА до рішучих кроків – ми вже писали, як певна кількість клубів не пройшла ліцензування через борги, махінації, а деякі з них опинилися на межі зникнення і зникли. Як не парадоксально, пандемія стала влучним моментом для переформатування китайського футболу – Суперліга, звикла до старих, «мажорних» порядків, капітулювала перед новою дійсністю і, рятуючись, зменшує апетити. Це чудово відображають трансфери – в літньо-осіннє вікно команди витратили 35,28 мільйонів євро.

Не забуваймо про зарплатну стелю, яка відіб’є бажання переїжджати до Піднебесної і вже спровокувала масовий від’їзд. Халк, чий контракт із «Шанхай СІПГ» спливав у грудні, зібрав манатки і поїхав до Бразилії – ну не хоче людина залишатися в Китаї заради 3 мільйонів євро. КФА задала тренд орендам і вільним агентам – аби вписатися у 123 мільйони доларів (що і так чимало), клуби сплавляють кого тільки можна. Все, що погано лежить – до побачення. Хіба це не чудово?

Багато хто пише, що Китай стане непривабливим і помре у футбольному контексті. Друзі, що ви верзете? Суперліга – це страшненька подружка з тонною макіяжу. Хіба вона буде від цього гарнішою? Ясна річ, що ні.

Чотири роки тому Піднебесна розігналася не на жарт, чим дала привід для роздумів – аналітики гадали, коли лусне мильна бульбашка, спровокована непомірними тратами. Або ж коли дійство набридне Сі Цзіньпіну – повірте, варто політику заборонити футбол, як про нього забудуть на завтрашній день. Думка партії – думка кожного, не інакше.

Сьогодні китайці пробують її зменшити, але вибух неминучий – така вже природа бульбашки.