Фабрегас: чого мене навчили Венгер, Гвардіола та Моурінью

Упродовж 20 років кар'єри на вищому рівні я з невеликим острахом чекав того дня, коли мені доведеться повісити бутси на цвях.

Але у тренерстві я знайшов свою пристрасть. Це змушує мене дивитися на гру зовсім по-новому, і це робить перехід у життя після гри трохи легшим.

Я вперше почав думати про те, щоб стати тренером, коли мені виповнилося 30 років. Через три роки я грав за Монако, коли настав карантин через коронавірус. У Франції ліга припинилася повністю. Раптом я опинився прикутим до дому, маючи багато вільного часу. Я провів чотири місяці вдома, тож присвятив себе вивченню нового та покращенню свого бачення гри.

Я багато дивився футбол і досі це роблю. Я одержимий грою. Кожен день я дивлюся два-три матчі. Я аналізував ігри, які ми грали в Комо. Що б я зробив, якби був тренером? Як би грала моя команда і як би я реагував на певні ситуації?

Я намагаюся телефонувати людям, які давно в грі. Моя мета – вдосконалюватися. Я хочу брати ідеї від людей навколо мене. Це те, чим я справді захоплений.

У своїй кар'єрі гравця я працював під керівництвом Арсена Венгера, Пепа Гвардіоли, Жозе Моурінью, Антоніо Конте, Луїса Арагонеса та Вісенте дель Боске. Мені дуже пощастило.

АРСЕН ДАВ МЕНІ ЗРОЗУМІТИ, ЩО ПОГЛЯД ВПЕРЕД – ЦЕ НАЙКРАЩА ЯКІСТЬ ПІВЗАХИСНИКА

Однак не завжди йдеться про найкраще. Ви повинні вміти вчитися у будь-якого тренера. Розмовляючи з людьми, обговорюючи, ви можете підібрати ідеї, як позитивні, так і негативні. Деякі тренери роблять те, чого ви не зробили б самі в тій самій ситуації. Ви також повинні навчитися, чого не можна робити!

Як тренер, я вважаю, що найважливішим є те, як ви переконаєте своїх гравців грати у ваш футбол. Я в це сильно вірю.

Тепер, коли я думаю про реалізацію власних ідей і методологію як тренера, багато, багато речей прийде від Арсена. Для мене на полі він був номером один. Я прийшов в Арсенал у 16 років, і з такого юного віку він навчав мене, і довіряв мені настільки, щоб долучити до команди. Він змусив мене побачити футбол на іншому рівні.

За вісім років у клубі він багато працював наді мною – як сам на сам, так і колективно, всередині команди. Він вивчав найкращих гравців світу і придумав цифру: вони сканували поле 15-20 разів, перш ніж отримати м’яч.

Якщо ви хочете бути найкращим півзахисником, це те, що потрібно.

Він наполягав на тому, щоб грати вперед із півзахисту, і втілював ідею, що прийняти правильну поставу – відкрити ваше тіло для прийому м'яча – було ключовим. Якщо ви дивитесь назад на м’яч і закриваєтеся, або маєте неправильну поставу, ви ніколи не зможете дивитися вперед – тому не примете м'яч ні одним дотиком, ні навіть двома.

ПЕП БУВ АГРЕСИВНІШИЙ В ПОЯСНЕННЯХ, АЛЕ ЦЕ ДОБРЕ ПРАЦЮВАЛО

З Арсена походить моя одержимість дивитися вперед. Він змусив мене зрозуміти, що це найкраща якість півзахисника.

Коли я сам тренував дітей, то говорив їм те саме: нам потрібно атакувати ворота суперника, ось куди треба дивитися. Як ти збираєшся цього досягти? Це завдання тренера. Навчання гравців, які рухались; як подивитися два, три, чотири або п'ять разів.

Ще одна річ, якої я навчився від Арсена, це те, наскільки важливо мати хороше спілкування з гравцями.

Він був тим, на кого ви могли сподіватися. Ми знали, що у нього завжди є план. Ви можете довірити йому абсолютно все. Він завжди ставився б до вас як до свого сина. Це відчуття, яке було у всіх гравців. Ми довіряли йому поза полем, а він довіряв нам на полі.

Пеп був таким же. Принаймні в деякому роді.

Вони бачать футбол однаково, і їхні тренування були досить схожими. Коли я розмовляв з Пепом у Барселоні, ще до того, як я підписав контракт, він сказав мені, чого хоче від мене.

Прийти й зіграти так, як грають «pequeñitos» – маленькі технічні гравці.

МОУРІНЬЮ ГРАВ З МОЇМ РОЗУМОМ ПО-ОСОБЛИВОМУ

Я грав з Хаві та Андресом Іньєстою в національній збірній, і разом з Лео Мессі ми всі пройшли молодіжну систему Барселони. Пеп хотів, щоб я грав так само. Я думаю, він довіряв тому почуттю, яке виникло між нами з Лео. Ми були знайомі давно і справді розуміли один одного; у нас був хороший зв'язок.

Але за характером Пеп був іншим. Арсен був дружнім і близьким з гравцями, але Пеп тримався на відстані. Він міг би бути трохи агресивнішим у своїх поясненням, але це працювало.

Успіх двох таких різних характерів показує, що у футболі потрібно бути собою. Вам потрібно вірити в те, що ви робите, мати чітке уявлення та передати це своїм гравцям, персоналу та керівництву.

До моменту мого другого перебування в Англії все було інакше. Я прийшов в Арсенал, коли був ще підлітком, і Арсен розвивав мене повільно – я був як його син. Тепер в Челсі Жозе Моурінью, я був чоловіком.

Мо надсилав мені повідомлення; він говорив би зі мною щодня. Його манера показувати, що я один із найважливіших гравців у команді. Це була інша довіра, ніж я мав з Арсеном. Це було потужно.

Він грав з моїм розумом так, як ніхто інший не грав раніше, і я думаю, що це витягло з мене найкраще. Я грав у хороший футбол під його керівництвом.

Після Моурінью в Челсі прийшов Антоніо Конте. Конте був тренером, який працював зі мною найбільше тактично і фізично.

З точки зору тактики, він завжди хотів сказати вам, що саме робити на полі. Певний час це працювало добре – ми виграли Прем’єр-лігу 2016/17 – але були деякі недоліки. Особисто мене це не дуже мотивувало.

Я завжди відчував, що моя сила походить від моєї інтуїції на полі; знати, де знайти місце в потрібний час. Коли ви на полі, кожна ситуація залежить від того, як суперник налаштований протистояти вам. Вони поруч з вами чи дають вам більше місця? Вони нападають справа чи зліва?

Для мене у футболі неможливо сказати гравцеві щоразу робити одне й те саме. У півзахисті вам потрібно мати декілька рішень, особливо коли ви хочете грати вперед. Коли команди почали нас уважно вивчати, розуміти, як ми граємо, нам стало дуже важко адаптуватися. У нас був тільки один шлях.

Ось чому моя ідея футболу полягає в тому, щоб намагатися допомогти моїм гравцям бути якомога кращими в будь-якій ситуації. Це не легко. Це потребує багато часу та самовідданості, індивідуальних розмов, колективних зустрічей. Але я вважаю, що це найкращий спосіб для гравця почуватися потужним на полі.

У національній збірній я теж почав грати, коли був зовсім молодим. Я дебютував у 18. Луїс Арагонес дав мені можливість зіграти в одній з найкращих національних збірних Іспанії. Я завжди буду вдячний за це.

Я ЩЕ МОЛОДИЙ ДЛЯ ТРЕНЕРСЬКОЇ РОБОТИ. МЕНІ СЛІД БАГАТО ВЧИТИСЯ

Він мені дуже довіряв і хотів, щоб я грав так, як в Арсеналі.

Тактично я грав вище на полі. Номер 8 або 10. Під його керівництвом я забив багато голів. Він дав мені свободу, і я грав у свій найкращий футбол.

Коли прийшов Дель Боске, моя роль трохи змінилася. Я був дванадцятим гравцем.

Ми були командою, всі знали один одного давно, і він зміг цим скористатися. Він створив дуже сильну групу з багатьма цінностями. Щоразу, коли виникала невелика проблема, він спокійно втручався й виправляв її.

Очевидно, у нас була дуже хороша команда. Але Вісенте – один із тих тренерів, які приносять спокій гравцям на тренувальному майданчику. Неймовірно, наскільки добре, як розслаблено він змусив нас почуватися.

Ми його дуже цінували і як людину, і як тренера.

ЗВИЧАЙНО, ПРАЦЮВАТИ У ПРЕМ’ЄР-ЛІЗІ – МРІЯ КОЖНОГО ГРАВЦЯ І ТРЕНЕРА

Я отримав благословення працювати під керівництвом найкращих. Я не думаю, що знаю все лише тому, що грав 20 років на найвищому рівні. Я знаю, що для мене це дуже довгий проєкт. Мені лише 36. Я ще молодий, коли справа стосується тренерської роботи, і мені так багато треба навчитися.

Дивовижна річ у цьому спорті, цій роботі полягає в тому, що кожен день ви можете дізнаватися щось нове. Щодня з’являються нові системи, нові ідеї та нові гравці з різними якостями. Це краса гри, яку я люблю.

Мені потрібно зробити правильні кроки й оточити себе потрібними людьми. Людьми, які хочуть працювати та вдосконалюватися. Це дуже важливо для мене як для тренера.

Очевидно, ви завжди думаєте про майбутнє та про те, де ви бачите себе тренером. Є найкращі ліги: Іспанія, Німеччина, Італія, Франція, і, звичайно, мрія кожного гравця та тренера – працювати в Прем’єр-лізі. Я завжди намагаюся йти крок за кроком. Працюю стільки, скільки можу, аналізую, скільки можу, дізнаюся, скільки можу.

Нам потрібно буде побачити, куди мене приведе майбутнє. Але коли з’явиться наступна можливість, я хочу бути готовим.

За матеріалами Coaches Voice