Пищур: «При новом тренере команда стала регрессировать»

Український форвард узбецького гранда – столичного «Бунедкора» – Олександр Піщур, який виграв безліч трофеїв у Середній Азії розповів про свою кар'єру у складі багаторазового чемпіона Узбекистану.

– Олександре, зараз, після закінчення майже двох років твого «відрядження» в Узбекистан, зможеш згадати тонкощі переходу в ташкентський «Бунедкор»?
– На той момент я міг продовжити свою кар'єру в українських командах, але варіант, запропонований моїм агентом Сефером Алібаєвим, виявився найбільш оптимальним. Я поїхав у Ташкент, звідки, разом з командою, вилетіли в Емірати на збори. Пройшовши їх, керівництво «Бунедкора» запропонувало мені укласти контракт, терміном на один рік. Я без роздумів погодився, оскільки в команді створені всі умови для футболістів. Як то кажуть – грай в своє задоволення і не думай про побут. Умови в «Бунедкорі» справді були хороші.

– Чому були?
– Після зміни головного тренера Мірджалола Касимова на Сергія Лущана команда стала регресувати в ігровому плані. За підсумками сезону ми завоювали лише Суперкубок країни, та й той під керівництвом Мірджалола Кушаковіча (Касимова, авт.).

– У чому виявився регрес командної гри «Бунедкора»?
– Якщо при Касимові команда грала в гостроатакувальний футбол з акцентом на контроль м'яча, то при нинішньому тренері ми за гру три-чотири рази доходимо до воріт суперників, тобто граємо від оборони. При Касимові було багато різноманітності, як у грі, так і в тренувальному процесі. Тактика була під кожного окремо взятого суперника. Командна гра з приходом на тренерський місток Лущана зблякла. Це не могло не відбитися і на наших виступах в чемпіонаті, де вперше за багато років команда не потрапила до трійки, залишившись без нагород.

– Кого виділиш із принципових суперників «Бунедкора» на внутрішній арені?
– Команду Самвела Бабаяна – столичний «Пахтакор». Вони стали чемпіонами країни за підсумками чемпіонату.

– Я звернув увагу, що за останні два місяці твоєї гри в узбецькому чемпіонаті ти в основному виходив на заміну або взагалі сидів у запасі. З чим це пов'язано?
– Моїм нерозумінням гри чинного тренера команди. Можу сказати точно, що при Лущані я не залишуся в команді. Було таке, що після матчів, де я не грав, до мене підходили тренери команд-суперників і з іронією в голосі говорили: «Саша, добре, що ти сьогодні не грав».

– Така ж доля спіткала і другого українця в складі ташкентців – Сергія Симоненка?
– Усіх тонкощів щодо Сергія не знаю. Але з фізичною підготовкою і в діях на полі у нього проблем не було.

– Згоден зі мною, що в будь-якому випадку свої виступи в Узбекистані ти сміливо можеш занести собі в актив?
– Звичайно! Разом з командою я ставав володарем найпрестижніших національних трофеїв. Пощастило зіграти в азійській Лізі чемпіонів, в якій ми ставали учасниками плей-офф. За ці два сезони я побував у багатьох країнах. Побачив світ власними очима.

– ... Ставав кращим бомбардиром чемпіонату, увійшов у топ-п'ятірку снайперів гранду узбецького футболу!
– Мені приємно, що про мої особисті успіхи знають в Україні. Своїми досягненнями я зобов'язаний в першу чергу своїм партнерам по команді. Не приховую, мені приємно знаходиться в списку найкращих бомбардирів «Бунедкору» разом з легендарним бразильцем Рівалдо.

– Не приховую, ми, журналісти, любимо порівнювати рівні чемпіонатів різних країн. Як думаєш, на що могла б розраховувати перша четвірка команд узбецького чемпіонату в нашій Прем'єр-лізі?
– Футбол в Узбекистані прогресує швидкими кроками. У багатьох командах створені хороші умови для тренувань і одна з головних умов для успіху – стабільне фінансування більшості футбольних клубів. Працюють футбольні академії, зводять сучасні стадіони. У чемпіонаті виступає багато сильних легіонерів з Європи та африканських країн. З командами працюють іноземні фахівці. А що стосується твого питання, то без сумніву скажу, що перша четвірка можливо і поступається нашим грандам «Динамо» і «Шахтарю», але в будь-якому випадку ці команди стали б боротися за «бронзу» і місця в першій вісімці українського чемпіонату.

– Ти майже два роки прожив у Ташкенті. Які умови в столиці Узбекистану для тебе створили?
– Як я говорив раніше, з побутовими питаннями все нормально. Клуб орендував для мене готель. Під час сезону жив з кимось із футболістів, а під час приїзду сім'ї – жив із нею. Ташкент – місто досить красиве і зелене. Тут є багато місць, де можна добре провести свій час. До слова, побудована німецькими фахівцями домашня арена «Бунедкора» вважається однією з кращих у світі. За оцінками місцевої преси, вартість будівельних робіт стадіону склала більше 30 мільйонів доларів. На ньому 34 000 місць для вболівальників.

– Виходить, що більшу частину вільного часу ти «холостякував»?
– Так (сміється, авт.)! Моя дружина – Вікторія і діти: 14-річна Аліна, 9-річний Сашко та 3-річна Настя, приїжджали до мене періодично, а більшу частину часу перебувають на Україні. Дітям потрібно вчитися. У рідній чернігівській школі їм краще.

– Чим зараз займаєшся?
– Відпочиваю від футболу. Весь вільний час проводжу в колі своєї родини.