Тренд згасає. Чому в топ-лігах Європи стає дедалі менше бразильців

Бразильський футбол – це справді щось максимально наближене до магії. Імена найкращих представників «селесао» й досі перебувають на слуху, незважаючи на те, що із моменту їхніх виступів вже встигло змінитись кілька поколінь вболівальників – Пеле, Гаррінча, Дунга, Нілтон Сантос, Зіко, Роналдо, Роналдіньо… Цей список можна продовжувати і продовжувати й за кожним наступним прізвищем обов'язково потрібно буде ставити три крапки, як знак того, що перерахування ще абсолютно не закінчене.

Проте останнім часом у європейському футболі, де «варяться» основні гроші в цьому виді спорту, намічається тенденція до скорочення кількості бразильських легіонерів. Ця теза абсолютно коректна, принаймні, для топ-5 чемпіонатів Старого континенту, до яких належать англійська Прем'єр-ліга, італійська Серія А, іспанська Ла Ліга, німецька бундесліга та французька Ліга 1.

Зокрема, на поточний сезон (2023/24) команди топ-5 європейських чемпіонатів заявили 92 бразильських футболістів. І це лише на перший погляд серйозна цифра, адже насправді це практично самісінький мінімум із початку нинішнього сторіччя. Менше послідовників Пеле та Гаррінчі, за вказаний період, у п'ятірці найпрестижніших футбольних першостей Європи було зафіксовано лише у сезоні-2000/01 (81).

За останні 23 роки бразильські футболісти мали кілька піків за масштабами своєї «колонії» в елітарних чемпіонатах Європи. Найбільше представників південноамериканської країни в топ-5 ліг було в сезоні-2007/08, а саме 157 гравців. Натомість, починаючи із сезону-2002/03, ніколи бразильців у топ-лігах Європи не було менше, ніж 100. Аж до нинішнього розіграшу, коли ця цифра виявилася нижчою за «психологічний» рубіж…

Чому ж гравців із Бразилії нині не так багато в кращих першостях Старого континенту? Навіть у Лізі чемпіонів, де представлені клуби не лише з топ-5, тенденція до зниження числа бразильських легіонерів витримується чітко – наразі представників цієї країни на турнір заявлено лише 38, а це абсолютний мінімум у ХХІ сторіччі. Відповідь на це питання, вочевидь, вимагає вивчення величезної кількості різних чинників, але спробуємо виділити ключові з них.

Втрата статусу найсильнішої команди світу

Варто детальніше поглянути на графіку вище, аби побачити, що зростання кількості бразильських легіонерів у топових чемпіонатах Європи відбулося одразу після 2002 року, коли «селесао» вп'яте та поки що востаннє для себе виграли чемпіонат світу, який проходив на полях Японії та Південної Кореї.

На ЧС-2006 і ЧС-2010 бразильська національна команда дісталася чвертьфіналу, а на домашньому ЧС-2014 пробилася до півфіналу, де зазнала катастрофічної та принизливої ​​поразки від німців із рахунком 1:7, а потім, так і не зумівши зібратися, ще й розгромно поступилася Нідерландам у матчі за третє місце (0:3).

Із того моменту багато селекціонерів та керівників топових клубів Європи усвідомили, що Бразилія більше не є законодавицею мод. У лавах «селесао» все ще знаходилися футболісти дуже високого рівня, але загалом, як команда, бразильці не виявлялися здатними повернутися на самісіньку вершину, ще двічі поспіль зупинившись на мундіалях на стадії чвертьфіналів (ЧС-2018 та ЧС-2022).

Подібні невдачі, безумовно, далися взнаки й на іміджі «товару», тобто футболістів із Бразилії. В Європі просто почали змінювати пріоритети й орієнтири в роботі на трансферному ринку, приділяючи більше уваги роботі з молодими талантами з місцевих країн – зокрема, Франції, Бельгії, Німеччини, Англії, Іспанії…

Невідповідність між ціною та якістю

Ще одним важливим аспектом того, чому бразильських футболістів у європейському футболі стає дедалі менше, є те, що трансферний ринок у південноамериканській країні став відверто перегрітим. Якщо раніше молодих та якісних футболістів із Бразилії виявлялися здатними підписувати клуби на кшталт «Порту», «Бенфіки», «Аякса» чи «Шахтаря», де послідовники Пеле та Гаррінчі протягом кількох сезонів адаптувалися до нового континенту та встигали заявити про себе на весь голос у Лізі чемпіонів, а потім за великі гроші переїжджали до Англії, Німеччини, Іспанії, Італії чи Франції, то в якийсь момент цей «налагоджений механізм» зламався.

Можна сказати, що на нього вплинула нова трансферна політика мадридського «Реала», який став інвестувати гроші не у футболістів, котрі вже проявили себе, а у перспективну молодь, яка отримувала шанс пройти «обкатку» вже безпосередньо на «Сантьяго Бернабеу». Зокрема, влітку 2018 року до Іспанії з «Фламенго» за 45 мільйонів євро перебрався Вінісіус Жуніор, а через рік до нього у стані «бланкос» приєднався Родріго, за якого «Сантос» зумів виторгувати в іспанців також 45 мільйонів. На момент офіційного здійснення угод обом бразильцям було всього лише 18 років, і це кардинальним чином вплинуло на зростання цін на заокеанському ринку.

Грубо кажучи, гроші «Реала» буквально «здетонували» бразильський ринок, і багато тамтешніх клубів в якості орієнтиру взяли для себе переходи Вінісіуса Жуніора та Родріго. Тепер продавати своїх юних геніїв за 10-15 мільйонів євро боси бразильських клубів не бажали категорично, від чого незабаром постраждав вже й сам «Реал», коли побажав підписати вундеркінда «Палмейраса» Ендріка, але не зміг зійтися на сумі меншій ніж 37,5 мільйонів євро за 16-річного (!!!) на той момент виконавця.

Зрештою, на ринку бразильської Серії А стався певний перекіс, коли ціна перестала відповідати якості, або бути «смачною» для покупця. Попит прогнозовано пішов на спад, а разом із цим почала зменшуватись і кількість бразильських легіонерів в елітарних лігах Європи.

Відсутність генія

Напевно, негативним чином на імідж бразильських футболістів вплинуло й те, як розвивалася на Старому континенті кар'єра, як вважалося, найталановитішого та найперспективнішого бразильця за останні пару десятиліть. Мова, звичайно ж, про екс-форварда «Барселони» та «Парі Сен-Жермен» Неймара.

Цьому футболісту пророкували неймовірне майбутнє, казали, що він стане тим, хто перехопить лаври найкращих у світовому футболі – Кріштіану Роналду та Ліонеля Мессі, але за фактом до свого 31 року Неймар зумів перевершити рекорд Пеле за кількістю забитих м'ячів за збірну Бразилії, однак так і не виграв із нею жодного чемпіонату світу, а ще жодного разу не здобув найпрестижнішу індивідуальну нагороду в футболі на даний момент – «Золотий м'яч».

У результаті в Європі Неймар обмежився однією перемогою в Лізі чемпіонів та двома титулами чемпіона Іспанії в складі «Барселони», а також фінішем на першому рядку в п'яти розіграшах французької Ліги 1 разом із «ПСЖ».

Улітку цього року Неймар, котрий і досі є рекордним трансфером в історії світового футболу (парижани заплатили за нього у серпні 2017-го 222 мільйони євро), за 90 мільйонів євро перейшов до «Аль-Гіляля». У Саудівській Аравії бразилець за два роки, на які розрахована трудова угода, зможе заробити дуже багато грошей, але вже навряд чи зуміє зробити щось, що вплине на звеличення його спадщини.

Звичайно, в Європі продовжує грати та виблискувати вже згадуваний вище Вінісіус Жуніор, а також варто виділяти Габріела Жезуса з «Арсеналу», Каземіро з «Манчестер Юнайтед», Маркіньоса з «Парі Сен-Жермен», проте поки ніхто з них не є фігурою такого ж калібру, як перелічені в другому абзаці цього нарису генії, що ввійшли в історію на всі часи.

Поліпшення економіки рідного чемпіонату

Ще одним важливим фактором, який не сприяє збільшенню зростання кількості легіонерів із Бразилії у топових чемпіонатах Європи є те, що в самій заокеанській Серії А намітилася тенденція до покращення економіки в переважній більшості клубів елітарного чемпіонату. Грубо кажучи, лідерам бразильських клубів нині зовсім не обов'язково у гонитві за гарними зарплатами переїжджати на Старий континент. Глобально, тільки в англійській Прем'єр-лізі оклади у футболістів істотно відрізняються від тих, які може своїм лідерам запропонувати умовні «Фламенго», «Атлетико Мінейро», «Палмейрас» або навіть «Сан-Паулу», який перебуває наразі в очевидній кризі.

Тому багатьом бразильським футболістам уже немає потреби їхати до середніх команд із Франції, Італії чи Іспанії, аби отримати в кілька разів більшу зарплату. Вони можуть заслужити хороший контракт на батьківщині, де їм не потрібно змінювати спосіб життя, а також, де вони зможуть постійно перебувати в безпосередній близькості до усіх членів своїх традиційно численних родин.

Та й самі бразильські клуби, усвідомлюючи зростання економіки в своїй Серії А, яка також призводить і до збільшення конкуренції в боротьбі за вищі місця в турнірній таблиці, вважають за краще розлучатися зі знаковими футболістами лише в екстраординарних випадках, коли за гравця або дають неймовірні гроші, або ж у того закінчується контракт, а питання пролонгації співробітництва зависає в повітрі й справа може завершитися втратою лідера без отримання відступних.

Коли на шальках терезів виявляється з одного боку можливість підвищити зарплату та залишити когось із нинішніх лідерів команди й надалі, а з іншого – молодий та перспективний талант, то зараз дедалі більше бразильських клубів роблять вибір на користь першої можливості. Наприклад, керівники «Сан-Паулу» влітку нинішнього року вважали за краще продати у «Шахтар» юного вінгера Невертона, щоб частково реінвестувати виручені від угоди 3,6 мільйони євро на утримання лідерів першої команди. Хтось назве це короткозорістю керівництва, але це цілком робоча схема, яка вважається досить прийнятною для багатьох бразильських грандів.