Чи може різниця в зарплаті стати причиною напруження в роздягальні?

Гаррі Реднапп розмірковує про свою роботу як тренера Куїнз Парк Рейнджерс у 2014 році, коли клуб, який щойно вийшов у Прем'єр-лігу, заманював відомих гравців, пропонуючи величезні зарплати. Експеримент обернувся катастрофою, і КПР часто використовують як повчальний приклад для інших клубів.

Це один із прикладів, але є й інші випадки, коли різниця в зарплатах створювала напруженість у роздягальнях. У 2018 році Ювентус заради придбання Кріштіану Роналду порушив свою відносно сувору структуру зарплат. Є ще приклади Джердана Шакірі в Сток Сіті та Джиммі Булларда в Галл Сіті.

І все ж таки клуби продовжують... Лише тиждень тому Аякс зробив екс-капітана Ліверпуля Джордана Гендерсона своїм найбільш високооплачуваним гравцем після того, як він перейшов до команди після невдалого шестимісячного перебування в Саудівській Аравії.

Гендерсон зароблятиме в Нідерландах близько 120 000 фунтів стерлінгів на тиждень, що на 50 тисяч на тиждень більше, ніж у попереднього найбільш високооплачуваного гравця команди. Час покаже, як все складеться в Нідерландах, але це явно прорахована авантюра.

Однак не можна сказати, що зірки, які заробляють набагато більше за своїх товаришів по команді, завжди призводять до розбрату в роздягальні. Здебільшого гравці змиряються з тим, що топ-таланти заробляють більше за всіх, розуміючи, що їхній внесок не тільки приносить користь команді, а й підвищує їхні власні зарплати за рахунок бонусів за перемоги.

Тож наскільки важлива різниця в зарплаті? Наскільки відкрито обговорюється ця тема? І наскільки токсичною вона буває, коли виникають проблеми?

Недум Онуоха був частиною тієї сумнозвісної ситуації в КПР, коли в команду прибув цілий потік знаменитостей із величезними зарплатами, що викликало невдоволення в роздягальні. У 2013 році вони посіли останнє місце.

«Ситуація з КПР була до певної міри унікальною, – розповідає Онуоха в інтерв'ю The Athletic. – Клуб пережив масштабні зміни за короткий проміжок часу. Коли я тільки прийшов у КПР, була хвиля приходу нових гравців. Але деякі з топ-підписань були здійснені в другому сезоні, такі як Жуліо Сезар і Кріс Самба, і саме тоді ви почали чути про зарплати в 100 000 фунтів на тиждень.

Я думаю, що найбільшим фактором було те, що люди, які пропрацювали там кілька років, в основному отримували зарплату – від 10 000 до 25 000 фунтів на тиждень».

Онуоха, який перейшов у КПР із Манчестер Сіті в січні 2012 року, каже, що ситуація ускладнювалася тим, що клуб застряг на дні турнірної таблиці.

Реднапп, який на той час був тренером КПР, згоден із ним.

«Якщо ви працюєте в Тоттенгемі, то очікуєте, що Гаррі Кейну (до його переходу до Баварії) платитимуть більше, ніж вам, – ви не хвилюєтеся, він вартий цих грошей, – каже він The Athletic. – У КПР все було по-іншому, тому що деякі хлопці, які були там ще за Ніла Ворнока, непогані гравці, у них були проблеми з тими, хто прийшов з величезною зарплатою і не дуже-то справлялися з поставленими завданнями».

Онуоха порівнює ситуацію в КПР зі змінами в Сіті, яку він описав як більш поступову перебудову, за винятком підписання Робіньо.

«Що вдалося Сіті, так це те, що все відбувалося поступово. Вони залучали нових гравців, але не підписували відразу весь новий склад. Усі нові гравці, багато з яких уже були відомими гравцями Прем'єр-ліги, переслідували одну мету – виграти чемпіонат».

Онуоха зазначає, що нові гравці не тільки посилили команду, а й надали можливість деяким із давніх гравців клубу, таким як Джо Гарт і Міка Річардс, заробляти більше, оскільки стеля зарплат у клубі зросла.

КПР був не першим клубом, який спробував закріпити свій статус у Прем'єр-лізі. Влітку 2000 року Бредфорд Сіті спробував ту саму тактику, але з такими ж плачевними результатами.

Отримавши підвищення в класі у 1999 році, на наступний сезон вони зберегли основний склад. Однак того літа Бредфорд змінив свій підхід, підписавши таких зірок-ветеранів, як Дан Петреску, Девід Гопкін, Стен Коллімор і Беніто Карбоне. Їхній фонд заробітної плати зріс з 5 до 11 мільйонів фунтів стерлінгів – Карбоне перейшов з Астон Вілли із зарплатою 40 000 фунтів на тиждень, але вони все одно посіли останнє місце.

Лише через рік після вильоту з Прем'єр-ліги клуб потрапив до рук адміністрації, що частково стало наслідком краху ITV Digital, а також через непосильний борг із зарплати. Голова ради директорів Джеффрі Річмонд пізніше назвав серію підписань «шістьма тижнями божевілля».

Однак вплив на роздягальню був не настільки катастрофічним. Кріс Гатчінгс, тодішній тренер Бредфорда, погоджується з Реднаппом, коли каже, що гравці не скаржитимуться, якщо результати будуть хорошими.

«Саме тоді, коли нічого не виходить, усі можуть повернутися і сказати, що це марна трата грошей», – каже він.

Пол Джуелл, попередник Гатчінгса, згоден із ним. «З мого досвіду, гравцям байдуже, аби тільки цей футболіст, який прийшов на велику зарплату, вигравав матчі», – каже він The Athletic.

Джуелл наводить як приклад Еміля Гескі, коли він був тренером Вігана у 2001-2007 роках, як гравця з великою зарплатою, який надихнув команду.

Якщо у вас є гравець, який постійно виграє матчі, ви думаєте: «Продовжуйте платити йому, адже якщо йому платять, значить, і в мене все добре».

Зовсім недавно структура заробітної плати в Манчестер Юнайтед викликала невдоволення.

Алексіс Санчес, один із багатьох зіркових новачків, які провалилися в Юнайтед останніми роками, за чутками, отримував базову зарплату в 300 000 фунтів стерлінгів на тиждень, а додаткові виплати могли довести її до 500 тисяч на тиждень. До того як він перейшов з Арсеналу в січні 2018 року, Манчестер Сіті відмовився від угоди, оскільки вважав, що його тижнева зарплата порушить структуру, призведе до того, що більше гравців проситимуть про підвищення зарплати і порушить атмосферу в роздягальні.

Після невдачі в Юнайтед Санчес опинився в оренді в міланському Інтері, де МЮ виплачував 40 відсотків його зарплати (6 млн фунтів на рік), а потім перейшов в італійський клуб вільним агентом у серпні 2020 року.

Того ж літа, коли Санчес перейшов в Інтер, Юнайтед зробив Давіда де Хеа найбільш високооплачуваним гравцем Прем'єр-ліги, уклавши з ним нову угоду на 375 000 фунтів на тиждень. Деякі члени керівництва Юнайтед пізніше пошкодували про це, оскільки вважали, що це призвело до ще більшої нерівності в зарплаті в роздягальні, в той час як де Хеа переживав спад форми. Він покинув клуб після закінчення терміну контракту цього літа і досі залишається вільним агентом.

Ця проблема, як і раніше, існує в клубі. Сер Джим Реткліфф, який домовився про купівлю 25 відсотків акцій клубу напередодні Різдва, навів як приклад роздутих витрат клубу підписання Каземіро на п'ять років із заробітною платою в 350 000 фунтів стерлінгів на тиждень.

До від'їзду в Саудівську Аравію Роналду отримував на Олд Траффорд близько 450 000 фунтів стерлінгів на тиждень, що ще більше дестабілізувало структуру зарплат Юнайтед. Утім, із Роналду так зазвичай і буває: Ювентус теж пішов на фінансові втрати, щоб підписати його з Реала у 2018 році.

У період з 2015 по 2018 рік топ-менеджер Ювентуса міг заробляти від 6 до 9,5 млн євро на рік (від 115 000 до 182 000 євро на тиждень). Роналду ж отримував близько 596 000 євро (513 000 фунтів стерлінгів) на тиждень або 31 млн євро нетто (55 млн євро брутто).

Протягом кількох років в Арсеналі також спостерігалося розбалансування зарплат, унаслідок чого імениті гравці, як Месут Озіл і П'єр-Емерік Обамеянг, отримували значно більше, ніж решта футболістів команди, – близько 350 000 фунтів стерлінгів на тиждень. У міру того як їхня участь у першій команді скорочувалася, це стало наболілим питанням у клубі, і рішення керівників, включно з головним тренером Мікелем Артетою, продати обох сприйняли як переломний момент.

Після їхнього відходу Арсенал спробував створити паритет серед своїх найкращих гравців, що, на загальну думку, вдалося.

Загалом гравці і тренери не заперечують проти того, щоб зірки клубу заробляли більше, якщо вони доводять свою спроможність, і тому що їхній вплив допомагає всім іншим.

Коли влітку 2022 року Мохамед Салах підписав продовження контракту з Ліверпулем на суму 350 000 фунтів стерлінгів на тиждень, його товариші по команді вважали, що він заслуговує на кожне пенні. Так само гравці Брентфорда не скаржилися, коли клуб дав зрозуміти, що буде радий, якщо Крістіан Еріксен стане їхнім найбільш високооплачуваним гравцем після успішного шестимісячного виступу в 2022 році. У підсумку він перейшов у Манчестер Юнайтед.

Саме тоді, коли вважається, що найбільш високооплачувані гравці не справляються зі своїми обов'язками, виникають проблеми.

Джиммі Буллард перейшов у Галл Сіті з Фулгема в січні 2009 року із зарплатою 50 000 фунтів на тиждень плюс 5 000 фунтів у вигляді бонусів за участь у матчах. Як він сам висловився в одному з попередніх інтерв'ю: «Спасибі Галл Сіті за те, що змінили моє життя. Я всюди розкидаюся грошима».

Філ Браун, тренер Галла в той час, визнає, що контракт Булларда і його виступи породили невдоволення інших.

«У Галлі було багато невдоволення тим, що Джиммі прийшов із солідним контрактом, і його внесок на початку сезону був дуже, дуже невдалим для мене і для нього», – розповідає він The Athletic. – Він отримав травму у своїй першій грі. Але коли він повернувся на поле, я думаю, гравці дивилися на нього й очікували більшого».

Образа закінчилася дивною сваркою на мосту Гамбер між Буллардом і його товаришем по команді та колишнім гравцем збірної Англії Ніком Бармбі, яка змусила члена Жіночого інституту, що того дня проводив там марш, зателефонувати в поліцію.

«Коли Ніккі був розчарований, це було пов'язано з нестачею зусиль з боку Джиммі, а не через інші його якості», – каже Браун.

«Ви не можете за секунду розігнатися з нуля до сотні, не треба поспішати. У Болтоні в нас були такі гравці, як Юрі Джоркаефф, Іван Кампо, Фернандо Йєрро та Ель-Хаджі Діуф, які отримували великі зарплати, але це була поступова трансформація від команди, яка щороку боролася за виживання, до команди, яка претендує на потрапляння в єврокубки. Саме тоді ви розумієте, що якість приносить дивіденди».

Є й інші яскраві приклади з книги Булларда.

Гжегож Крихов'як перейшов у Вест Бром на правах оренди з ПСЖ у серпні 2017 року. Клуб погодився платити йому повну зарплату в розмірі 110 000 фунтів стерлінгів на тиждень, але серед товаришів по команді він отримав прізвисько «Гжег на канікулах», оскільки проводив свої вихідні в подорожах Європою зі своєю подружкою – моделлю Селією Жонат.

Заробітна плата Ніколи Жигича та Александра Глєба також створила проблеми, коли вони перейшли в Бірмінгем Сіті влітку 2010 року. Жигич отримував близько 55 000 фунтів стерлінгів на тиждень, а Бірмінгем виплачував значну частину зарплати Глєба, яка оцінювалася в 75 000 фунтів на тиждень, коли він перейшов з Барселони на правах оренди. Тренер Лі Кларк публічно засуджував Жигича на тренуваннях.

Схожа історія сталася і в Сток Сіті, коли Шакірі був підписаний із заробітною платою в 65 000 фунтів стерлінгів на тиждень. Пітер Крауч сказав, що старання Шакірі, або їхня відсутність, викликали невдоволення, хоча цю думку поділяють не всі.

«Мене не хвилювало, скільки заробляє людина, що сидить поруч зі мною, – каже Денні Гіггінботем, тодішній захисник Стока. – Часом я опинявся в роздягальні з гравцями, які, наскільки я знав, заробляли набагато більше за мене, але якщо вони були переможцями і вигравали гру, то в мене не було жодних проблем із цим».

То чи зациклені гравці на тому, скільки платять їхнім товаришам по команді? Ні. Але чи може це призвести до напруженості? Так.

Жіночий інститут на мосту Гамбер того дня може підтвердити це.

За матеріалом The Athletic