Шацьких: «Я повністю відкритий до перемовин»

У четвер, 12 листопада, пресслужба киргизського ФК Азія оголосила, що Максим Шацьких завершив роботу на посаді головного тренера клубу з Таласа.

У клубі подякували фахівцю та його тренерському штабу за роботу, однак не пояснили, чому сторони вирішили припинити співпрацю.

Журналіст сайту «Український футбол» Віктор Глухенький зателефонував Максиму Шацьких, щоб особисто з'ясувати причини його відходу з клубу.

– Максиме, чи стало для вас рішення ФК Азія про припинення співпраці несподіванкою?
– Та, як вам сказати… У принципі, ні. Був готовий до такого розвитку подій. ФК Азія зараз буде трошки перебудовуватися, в іншому напрямку рухатися, скажімо так. Сіли з керівництвом, поспілкувалися й вирішили, що вони спробують щось новеньке.

– Чи залишилися у вас претензії або образи на керівництво ФК Азія?
– Ні. Жодних. Все добре. І руки потиснули один одному, і обнялися. Усе по-людськи, по-чоловічому.

– Ви були головним тренером ФК Азія сезон. Це не мало. Як оціните цей етап у своїй тренерській кар’єрі?
– Я узявся за цей проєкт разом зі своїм штабом, бо мені було цікаво подивитися, як і що ми зможемо зробити, створивши команду з нуля. Без жодного футболіста і члена персоналу. Ми виконали колосальний обсяг роботи, починаючи з листопада минулого року.

Це були і численні перемовини з гравцями, яких ми відбирали не лише за професійними, а й за людськими якостями. Фінансові моменти узгоджували… І, знаєте, ми з усім впоралися.

– Коли ви тільки очолили ФК Азія, ми з вами спілкувалися, і тоді ви сказали, що завдання команди – «виграти все». Не вийшло. У чому причина?
– Так, у підсумку, по завершенню сезону 2026, ми зайняли лише четверту сходинку. І це не наше місце, зважаючи на той рівень гри, який показувала команда. ФК Азія була найбільш атакувальною командою, демонструвала найвидовищніший футбол у чемпіонаті Киргизстану. Ми намагалися грати дійсно у футбол. Чи могли ми краще виступити? Однозначно, так. Але от ці от, а якби і все таке інше, не люблю я. Повторюся: ми виконали колосальний обсяг роботи і нею задоволені.

Четверте місце – дуже непоганий результат, бо у нас нічого свого не було й практично немає і досі.

– Ви зараз про що саме, уточніть.
– Спершу не було навіть власного стадіону. Його вже збудували. Нещодавно відбулося відкриття, грандіозне шоу було. Навіть один матч на ньому вдалося зіграти. А бази немає. Поле [для тренувань] нам то давали, то не давали.

От таких робочих нюансів вистачало, й вони позначилися і на результатах, і на команді загалом.

– Що далі? Маєте вже якісь варіанти продовження тренерської кар'єри чи плануєте зробити паузу й відпочити на пляжі у якійсь теплій країні?
– Спокій нам тільки сниться. Ніяких пляжів. Я повністю відкритий й готовий одразу ж перемкнутися на новий проєкт, виконувати нові завдання. Та я розумію, що зараз майже всюди сезони в розпалі, а на паузу команди підуть лише наприкінці листопада – на початку грудня. Так що… Чекаю на пропозиції.

– Знаючи про ваше ставлення до Динамо і київського клубу до вас, зрозуміло, що з біло-синіми ви готові працювати хоч зараз. А якщо буде пропозиція від іншого клубу з УПЛ?
– Готовий буду її розглянути. Як вже говорив, я повністю відкритий до перемовин і до співпраці. Буде конкретна пропозиція, буду думати. 

– Ви ж чудово знаєте, що з безпекою в Україні зараз все дуже непросто. Не боїтеся, скажімо так, жити в країні, де триває повномасштабна війна?
– Нічого не боюся. У мене ж сім’я в Україні. І дружина, і доньки, і зять [півзахисник київського Динамо Микола Шапаренко], і внучка. Як тільки буде конкретна пропозиція, беру квиток і вилітаю до України.