Тіньовий герой «Евертона»

Не минуло й хвилини, як лівий захисник «Евертона» Віталій Миколенко увірвався у воротарський майданчик і ударом головою переграв воротаря «Крістал Пелас» Сема Джонстона.

Це був п'ятий гол «Евертона» в перші 15 хвилин матчу в нинішньому сезоні, і хоча незабаром «Пелас» зрівняв рахунок завдяки пенальті Еберечі Езе, команда Шона Дайча все ще може похвалитися найкращим результатом у лізі за цей період у перших 12 матчах – п'ять голів забито, один пропущено.

Роль Миколенка у всьому цьому цікава і показова, оскільки він відомий як надійний, але не дуже видовищний захисник.

Гравець, придбаний у січні минулого року за 17 млн. фунтів стерлінгів (20,9 млн. доларів за поточним курсом) із київського «Динамо», до цього місяця забив за «Евертон» лише один раз за 60 матчів – приголомшливий удар із дальньої дистанції у вирішальному матчі з «Лестером» (2:1) у травні 2022 року, коли команда Френка Лемпарда успішно боролася за збереження прописки в еліті, – і все ще не зробив жодної гольової передачі.

Але, забивши у ворота «Пелас», Миколенко повторив свій подвиг, здійснений тижнем раніше в матчі з «Брайтоном» на «Гудісон Парк» (1:1), де він вразив сітку воріт усього через сім хвилин після початку матчу. За вісім днів він потроїв свій бомбардирський рахунок в англійському футболі.

Команди Дайча нерідко потужно починають із перших хвилин.

Від самого початку вони діють агресивно, вертикально, прагнучи вивести вперед усі сили, щоб підтримати самотнього нападника Домініка Калверта-Льюїна. Вони намагаються заволодіти перевагою й утримати її.

І все ж дивно, що однією з серед головної зброї у такому тактичному плані стає лівий захисник. Особливо в команді Дайча.

Той удар головою на «Селхерст Парк» у суботу був такою дією, яку можна було б очікувати від такого дев'ятого номера, як Калверт-Льюїн, а його удар правою ногою зі штрафного майданчика проти «Брайтона» був більше схожий на традиційну гру флангового захисника. У матчі «Евертона» проти «Пелас» Миколенко продемонстрував контроль і техніку, щоб пробити по воротах, після чого Абдулай Дукуре переправив м'яч, що відскочив, у порожні ворота.

Усе це сталося після того, як у цьому сезоні роль Миколенка було трохи змінено.

Віталій став частіше торкатися м'яча (60 разів за 90 хвилин в АПЛ порівняно з 56,9 у минулому сезоні) і робить він це тепер у більш атакувальних зонах, як на лівому фланзі «Евертона», так і в штрафному майданчику суперника.

«Евертон» проводить все більше атак по його флангу. Цього сезону 39,7% атак «Евертона» на чужій половині поля відбувалися лівим флангом (торік – 36,1%) – це третій показник у лізі після «Бернлі» (40,8%) і «Вест Хема» (39,9%).

У нинішньому сезоні Миколенко став більше взаємодіяти з Дуайтом МакНілом, Дукуре і Амаду Онана, і приносити набагато більше користі своїми передачами.

У результаті всього цього – збільшення кількості торкань, тіснішого зв'язку з партнерами по команді – 24-річний гравець уже завдав дев'ять ударів по воротах менш ніж за третину сезону АПЛ, після 10 за весь попередній. Поки що ще досить рано, щоб ситуація кардинально змінилася, але наразі він стає все більш важливим гравцем для атаки команди, і ця тенденція тільки посилюється.

Але так було не завжди.

Деякі з найкращих виступів Миколенка в цьому сезоні були пов'язані з ситуаціями, коли «Евертону» доводилося витримувати сильний тиск. Він відмінно впорався з Мохамедом Салахом у недавньому мерсисайдському дербі, а також впорався з Букайо Сака з «Арсеналу». Джаррод Боуен був скутий у переможному матчі (1:0) проти «Вест Хема» наприкінці жовтня, і тільки коли Майкл Олісе вийшов з лави запасних «Пелас» у середині другого тайму минулої суботи, у Віталія з'явилися проблеми.

Можливо, Миколенко і не володіє стрімкою швидкістю чи грубою фізичною силою, але він ініціативний і наполегливий в обороні. За даними сайту fbref.com, що використовує дані Opta, за останній рік він перебуває в найкращих 9% за кількістю здійснених відборів, у 7% найкращих за кількістю перехоплень і в 1% найкращих за кількістю виносів порівняно зі своїми колегами за позицією в п'яти провідних європейських чемпіонатах, Лізі чемпіонів і Лізі Європи.

Частково це пов'язано зі стилем.

«Евертону» Дайча доводиться витримувати тиск, тому частота оборонних дій у його команді, найімовірніше, буде вищою. Та сама логіка може бути застосована і до атакувальних або креативних показників гри, де Миколенко перебуває в 1% найкращих у тих самих змаганнях за просуванням м'яча, на 10-му місці – за спробами пасу і на 12-му – за xA (очікуваними асистами).

«Я вважаю, що захист – на першому місці», – сказав після перемоги над «Пелас» Дайч, який провів майже два десятиліття, зігравши понад 500 матчів на позиції центрального захисника в трьох дивізіонах EFL, перш ніж перейти в 2007 році на тренерську роботу. «Це твоя робота, тому ти і називаєшся захисником. Гра трохи змінилася, але мені завжди подобалися захисники, які вміють оборонятися, а Миколенко, безумовно, вміє.

Я думаю, що зараз він починає показувати ознаки того, що він може робити і в атаці. Він уміє грати, має мобільність і силу. Його фізична форма постійно поліпшується, як і його менталітет. Він заслуговує на похвалу, і я думаю, що йому це подобається».

Підписання Миколенка припало на дивний період у новітній історії «Евертона»: за місяць до цього клуб залишили Марсель Брандтс і його команда, і клуб залишився без спортивного директора та провідних скаутів. Придбаннями в січні того року керувала рада директорів і власник Фархад Моширі спільно з тренером Рафою Бенітесом, якого звільнили лише через два тижні після приходу українця.

Спочатку він фігурував у скаутських списках як потенційний гравець, що представляє інтерес, але на той момент мало хто очікував, що він одразу ж опиниться в основі в команді, що зазнає труднощів. Тим більше, що незабаром після його підписання в команді зміниться тренер і стиль гри.

Відтоді були проблиски якості, але зараз, коли добігає кінця дворічний термін перебування Миколенка на «Гудісоні», він намацує свою гру і показує свої справжні можливості.

Цей його найкращий період у складі «синіх» відбувається в той час, коли Дайч намагається стабілізувати команду на полі та на тлі глибокої тривоги Миколенка, спричиненої війною в його рідній Україні.

Очікувалося, що батько Миколенка Сергій відвідає його першу гру на «Гудісоні» в лютому минулого року, але замість цього він залишив роботу будівельника, щоб захищати свою батьківщину після вторгнення росіян. Захисник досі регулярно пише про війну, що триває в Україні.

Початок життя гравця в «Евертоні» був неспокійним, але на полі справи йдуть на поправку.

Більшість похвал дістається іншим, але Миколенко став важливим гвинтиком у команді, впевненість якої зростає з кожним тижнем, і дивовижною рушійною силою команди є сильні стартові відрізки матчів.

Патрік Бойленд і Том Гарріс, The Athletic

Переклад і адаптація – Олег Дідух