Русин: «Живу у готелі біля стадіону «Сандерленда»

Нападник «Сандерленда» Назарій Русин поділився думками про свою кар’єру.

– Україну я згадую кожного дня і дуже часто. Скучаю за нею. Сьогодні я прокинувся, поснідав, потім – передігрове тренування, бо завтра матч (4 жовтня Сандерленд приймає Уотфорд, – Футбол 24). Потренувався, приїхав у готель, поспав та й усе. Так минає день.

– Ви в Англії вже майже місяць. До чого ще не вдалося звикнути?
– Помаленьку звикаю до всього. Не сказав би, що дуже відрізняється все. Хоча важко – це зовсім інша країна, навіть не європейська (за межами материка). Найнезвичніше для мене – що треба їздити по іншому боці вулиці.

– Процес перелаштування триває?
– Ну я вже їжджу. Але трошки важкувато – постійно треба думати, як рухатись лівою смугою.

– Ваш рівень англійської дозволяє порозумітися з усіма?
– Ні, я багато чого не розумію. Займаюся англійською з вчителем. Кожного дня стає краще, але поки все одно важко. У команді майже ні з ким не спілкуюся. А спілкування з одноклубниками і тренерами – дуже важливе.

– Клуб забезпечив усім необхідним у побутовому плані? Автомобіль, будинок…
– Клуб виділив мені кошти на переїзд. Але в плані машини, в плані будинку дали мені людей, які можуть допомогти знайти. Авто я купив за свої гроші. Будинок винайматиму також за свої.

– Про ваш перехід у Сандерленд стало відомо наприкінці трансферного вікна, але вийти на поле ви змогли тільки під кінець вересня. Англійська бюрократична система дасть фору навіть українській?
– Навіть якби не було проблем із візою, я б не почав грати швидше. Півтора місяці тому травмувався і не тренувався з командою. Працював лише в тренажерному залі – закачував пахові кільця. Тож усе вийшло так, як мало бути.
«Я б не сказав, що у Сандерленді – залізна дисципліна»

– Якою була перша розмова з Тоні Моубреєм, легендарним головним тренером Сандерленда?
– Він привітав мене в клубі. Сказав, що радий мене бачити. Запевнив, що будуть допомагати. Виглядає добрим дядьком і хорошим тренером. Сподіваюся, що я тут буду тільки прогресувати.

– Моубрей прославився ще в час ігрової кар’єри, виступаючи за Мідлсбро та Селтик. Один із його тренерів – Брюс Ріоч – якось сказав: «Якби мені довелося полетіти на Місяць, я взяв би з собою свого капітана Тоні Моубрея. Виняткова людина!». Людські якості сера Тоні дійсно на висоті?
– Так. Я ж кажу – виглядає добрим дядьком. Завжди стриманий, спокійний, усміхнений. Мені це дуже імпонує. За три тижні я ще не можу пізнати, яка він людина. Можливо, з часом. Подивимось.

– Пишуть, Моубрей є прихильником здорового способу життя – взагалі не вживає алкоголю і не курить. У команді відчувається залізна дисципліна?
– Я б не сказав, що тут залізна дисципліна. Усе як і у всіх інших командах.

– Після вашого виступу за дубль Сандерленда головний тренер запевнив: «Зараз у Русина буде більше можливостей себе проявити». Отримаєте більше ігрового часу?
– Чесно – не знаю. Подивимося, як воно буде. Однозначно мені треба тренуватись, грати і набирати форму. Шкода, що я випав на місяць у той час, коли вони вже грали. Тут дуже класні футболісти і хороша команда. Хочеться якомога скоріше вийти на їхній рівень.

– Проти дубля Дербі Каунті ви себе чудово проявили: заробили пенальті, а також асистували Аділю Аушішу. Свого часу сам Кіліан Мбаппе просив ПСЖ не відпускати цього таланта. Зараз ви перетнулися з Аушішем в одній команді. Що можете про нього сказати? Наскільки він технічний хлопець?
– Дуже добре працює з м’ячем, приймає. Хороший футболіст. Але чогось такого особливого я не побачив.

– Я розумію, що наразі існує певний мовний бар’єр, але можливо з кимось із пацанів ви вже здружилися?
– Тут у команді всі до мене добре ставляться. Але вони розмовляють англійською мовою – і в тому плані мені важко. Є ще п’ять французів. У кожній команді існують свої окремі групки: французи спілкуються між собою, англійці поділяються на ветеранів і молодих футболістів. Усі до мене добре ставляться, але найбільше спілкуюся з Тимуром Тутєровим, який з України  Українець дебютував у чемпіонаті Англії – вихід в основі і поразка .

– Про війну вас запитували у Сандерленді?
– Ні разу не запитували. Але вони знають.

– У Зорі за вами закріпилося прізвисько «Хижак». А як називають англійці?
– Кажуть просто «Назар». І все. Я б навіть не сказав, що у гравців Сандерленда є якісь прізвиська. Називають по імені або прізвищу.

– Наразі найкращий бомбардир команди Джек Кларк – у нього 7 забитих м’ячів. Вже знайшли з ним спільну мову?
– Нічого такого поки немає. Він – лівий вінгер. Я ж можу зіграти і праворуч. Тренуюся на різних позиціях.

– Ви двічі виходили на заміну за першу команду – проти Кардіффа і Шеффілд Венсдей. Думаю, навіть ті хвилини, які були, вже дали вам можливість відчути атмосферу та рівень Чемпіоншипу. У порівнянні з УПЛ – це космос?
– Багато читаю і бачу, як журналісти принижують рівень УПЛ. Зрозуміло, що він упав. Не хочу нікого образити, але у нас при рахунку 0:3 вже б курили сигарету і дограли матч до кінця. Я вийшов на 20 хвилин, Шеффілду немає що втрачати (Сандерленд переміг на виїзді 3:0, – Футбол 24), але вони біжать, несуться. Тут дуже високий темп. Немає такого, що ти катаєш м’яч, десь пауза. Натомість – атака на атаку. Різниця також у тому, як вони працюють з м’ячем, як приймають рішення – усі роблять це дуже швидко. У Чемпіоншипі справді високий рівень.

– Ваш улюблений закордонний клуб – Ліверпуль, улюблений стадіон – Енфілд. Стедіум оф Лайт – домашня арена Сандерленда – наскільки він є атмосферним місцем за підтримкою, гучністю?
– Я живу у готелі якраз біля стадіону. Чесно – на першій домашній грі, коли в мене був дебют, панувала топ-атмсофера. Фанати і стадіон – топ. Я отримав величезне задоволення.

– На вулицях міста вже впізнають?
– Так, впізнають. Тут навіть у звичайний день, коли немає матчу, люди ходять у футболках Сандерленда. І діти, і старші. Жінки і чоловіки. Настільки люблять свій клуб.

– Фотографуються з вами?
– Буває, що фотографуються.

– Українців зустрічали?
– Ще ні одного українця не зустрів.

– У місцевих пабах вже побували?
– Матч Італія – Україна ми переглянули в пабі. Старші жінки, років по 60, з бокальчиком пива спокійно собі дивляться футбол. Класно виглядає. Англійці – фанати футболу. А ще недавно тут грала жіноча збірна Англії – зібрався увесь стадіон. Для них футбол – то празник, свято велике. Вони просто божеволіють.

– Ви поповнили значну українську футбольну діаспору в Англії. З ким вже перетнулися або перебуваєте на зв’язку? У кого, можливо, запитуєте поради?
– Я ще ні з ким не перетинався. Спілкуюся з Віталіком Миколенком. Запрошував мене в гості, тож коли буде кілька днів вихідних – або він до мене, або я до нього. Обов’язково зустрінемось.