Зінченко: «Моя улюблена позіція – між лівим захисником і півзахисником»

Український легіонер «Арсенала» Олександр Зінченко дав інтервʼю офіційному ютуб-каналу АПЛ під рубрикою «Спитай мене що завгодно».

– Як тренування сьогодні?
– Все добре, дякую.

– Алексе, якби ти був не футболістом, ким би ти був і чому?
– Важке питання насправді, бо я завжди мріяв бути футболістом. Я не знаю, я хотів би, певне, бути актором. Може щось, скажімо, по типу Бреда Пітта, бо обличчя досить схоже.

– Хто був найважчим опонентом, з яким ти зустрічався в АПЛ?
– Я сказав би, що Мо Салах. Швидкість, сила, вибуховий гравець, дуже небезпечний.

– Хто був твоїм футбольним героєм дитинства?
– Для всіх українських дітей, особливо мого покоління, це завжди був Андрій Шевченко. Усі ми намагалися копіювати його на вулицях, тож сказав би, що це він.

– Як це було – працювати під керівництвом людини, яка була твоїм кумиром?
– Я не міг навіть мріяти про це, щоб знати його особисто, працювати з ним. Я дуже щасливий досі підтримувати звʼязок з ним у ці дні. І ми доволі близькі.

– Хто у твоєму житті найважливіші люди?
– Моя родина: мої діти, моя дружина. Це точно.

– Ми знаємо історію, як ти робив пропозицію своїй нинішній дружині. Розкажеш нам?
– Катастрофа. О боже. Це далеко не приклад для будь-кого, хто планує це робити. Бо у мене була неймовірна ідея в голові зробити це так, як я це хотів. І в результаті я зробив це у найгірший, найгірший спосіб. Я міг бути голим у коридорі її квартири, вау! Катастрофа.

– Алексе, ти дуже універсальний футболіст. На скількох позиціях можеш зіграти?
– Якщо тренеру треба, щоб я зіграв воротаря, то, думаю, навіть 11.

– Маєш улюблену позицію?
– Слухай, я підготував відповідь для тебе, бо дуже багато мене питали, чому надаю перевагу – півзахисником, бо граю там у збірній, чи лівому захиснику. Я скажу так: між лівим захисником і півзахисником.

– Що для тебе значило провести благодійний матч для України разом з Андрієм Шевченком?
– Я думаю, ми зробили велику роботу. Ще раз дякую кожному, хто був залучений. Не лише легендам, які грали на полі, а й людям, які організовували цю гру за лаштунками. Бо робота, яку вони провели, була неймовірною, важкою, тривала девʼять місяців. Я просто відчуваю гордість.

– Який момент у твоїй карʼєрі поки викликав найбільшу гордість?
– По-перше, мати змогу грати в АПЛ. А потім – я навіть не міг мріяти виграти її. Я думаю, це момент найбільшої гордості у моєму житті.

– Маєш якісь несподівані чи приховані таланти, про які ми, можливо, не знаємо?
– Хотів би мати, але ні.

– А реп?
– Ні, ні, ні, ні, ні. Це щось, за що мені справді соромно. Це помилка, яку я зробив у своєму житті, і тепер маю іти з нею, брати за це відповідальність і приймати цей виклик. Але, на жаль, мені соромно.

– Це не так глибоко. Не соромся. Маєш амбіції стати колись тренером?
– Я хотів би лишатися у футболі настільки довго, наскільки зможу, але водночас я розумію, що це – занадто багато стресу. Можливо, я трохи полисію, бо дуже багато стресу. Ще не знаю, але точно хочу лишатися у футболі.

– Чому б надав перевагу: забити переможний гол на останній хвилині або переможний виніс мʼяча з лінії воріт?
– Якщо чесно, гол краще.

– Маю на увазі, що так, що так це буде три очки.
– Тоді байдуже, бо три очки – це найголовніше.