Венгер: «Я був вражений інтенсивністю гри «Динамо» Лобановського»

«Уболівальники «Арсенала» називали Олега Лужного «залізним конем». І це прізвисько його добре характеризувало. По своєму флангу він біг із шаленою швидкістю й нічого не боявся – ані стиків, ані єдиноборств. Ментально він готовий був битися щотижня. Дуже добре мати таку бойову одиницю в колективі.

У «Динамо» Олег навчився багато працювати на команду. Дисципліна, фізична витривалість, ухвалення рішень – усі ці аспекти були на високому рівні.

Уперше я побачив його на власні очі, коли ми грали проти «Динамо» в Лізі чемпіонів. То була прекрасна команда Валерія Лобановського, яка грала в хорошому темпі. Вони демонстрували сучасний футбол, і я був вражений інтенсивністю гри «киян». Лобановському вдавалося проводити гарну селекцію та відбирати найкращих українських футболістів. Його система ґрунтувалася на суворій дисципліні. Гравці ледь не цілий тиждень жили на тренувальній базі. Це неможливо було б улаштувати в англійських умовах. Треба віддати належне тому «Динамо», бо вони грали надзвичайно організовано. Неозброєним оком було видно тренерську роботу.

На мою думку, головними дійовими особами тієї команди були Шевченко та Лужний. У протистоянні з «Арсеналом» Олег зумів дуже добре зіграти проти нашого півзахисника Марка Овермарса, який перебував на піку кар’єри. Саме тоді я побачив рівень Лужного, хоча знав цього гравця ще до того матчу.

Попри те що йому було вже 30 років, він мав дуже хороші фізичні кондиції. Незвично було запрошувати до «Арсенала» крайнього оборонця, якому за тридцять, бо це амплуа вимагає неабияких фізичних сил і самовіддачі. Однак важливо мати на цій позиції досвідченого, розумного футболіста, яким був Олег. Тому за вік я не переживав.

Гроші за цей трансфер були не надто великі для «Арсенала». Олег на сто відсотків підходив стилю англійського футболу. Я ставив Лужного не лише на позиції правого оборонця, а й у центрі захисту, іноді навіть як лівого захисника. Тоді мені бракувало центральних захисників. І навіть у своєму останньому матчі за «Арсенал», у фіналі Кубка Англії, Олег зіграв на позиції центрбека. Зрозуміло, що коли футболістові понад 30, він трохи втрачає у швидкості. Але Лужний був розумним гравцем і йому можна було довірити будь-яку позицію в обороні. Якщо футболіст читає гру, йому однаково, де грати: праворуч у захисті, ліворуч або в центрі. Проте помилки центрбека можуть дорого коштувати.

Єдина проблема – Олег не знав англійської. Та одна з головних переваг футболу в тому, що на полі треба не говорити, а грати. І футбольна мова для захисника це аналіз ситуації, взаємодія з партнерами, ухвалення правильних рішень. Для цього не потрібна балаканина. Опанувати мову треба для спілкування в колективі. На полі необхідні дуже прості, зрозумілі всім підказки, як-от: «твій гравець», «мій», «пресингуй», «зустрічай», «підстрахуй»… Вивчити їх не складно. Найголовніше те, як футболіст ухвалює рішення. Згодом Олег адаптувався до нашого інтернаціонального колективу й без проблем спілкувався.

Лужний був надзвичайно дисциплінованим футболістом. Я б узагалі сказав, що дисципліна це одна з чеснот українських гравців. Хоч небагато хто з вашої країни, чи взагалі з країн колишнього Радянського Союзу, виступав в Англії. Мені здається, гравці часто бояться їхати сюди через інший менталітет. Та й навіщо їхати до Англії, якщо вдома й так добре платять? Раніше багато трансферів зі східноєвропейських клубів зривалися через мовні проблеми при переговорах. Це ускладнювало комунікацію. Але ми зробили все, щоб Лужний був у нашій команді.

На першому тренуванні в «Арсеналі» Олег почав носитися на повну. Мені навіть довелося трохи заспокоїти його та попросити приберегти сили на гру. В Україні «Динамо» було абсолютним лідером чемпіонату й не мало проблем із суперниками. В Англії зовсім інша ситуація. У нас немає зимової паузи, до того ж треба заощаджувати енергію для наступних матчів, адже кожна гра забирає дуже багато сил. Олегу треба було звикнути до цього ритму. Невдовзі він пристосувався й не мав жодних проблем.

В одному з матчів я довірив Лужному капітанську пов’язку. Я хотів, щоб він передав свою впевненість партнерам. За своїм духом і характером він – лідер. Олег хоче постійно перемагати. Коли йому це не вдається, засмучується. Капітан має не лише говорити з партнерами, а й передусім показувати приклад на футбольному полі. Коли капітани Тоні Адамс чи Патрік Вієра пропускали гру, я перед стартом обирав, кому довірити вивести команду. Це на рівні інстинкту! І перед однією грою відчув, що Олег заслуговує бути капітаном.

Я бачив, як іноді Олег сердився, коли залишався на лаві запасних. Після поразок він був дуже розлючений. Лужний має шалену пристрасть до футболу. Коли я спостерігав за ним у роботі, то відчував, що він має стати успішним тренером. Він живе грою! Хто може заслуговувати на більшу повагу, ніж людина, яка добре виконує свою роботу і повністю віддається процесу? І все це про Олега Лужного! Футбольне життя коротке, і він робив усе, щоб максимально реалізувати себе на полі», – поділився своїми спогадами Венгер на сторінках автобіографічній книги Олега Лужного «Без компромісів. Чесна історія нашого футболу».