Чому я вболіватиму проти Росії
Спартачам, панслов’яністам, сепаратистам, учасникам незаконних референдумів та вшанованим медаллю за окупацію Криму присвячується!
Чому я сьогодні вболіватиму проти збірної Росії? Думаєте справа в політиці та газі, захопленні Криму та злочинах РФ на Донбасі, Путіні та Жириновському? Звичайно, в цьому! Але не тільки. Ті, хто не скачуть, власне, і для українського футболу зробили більше зла, ніж усі педерсени разом взяті. Тож бажати облому титульній команді вічних зловмисників вважаю природнім для будь-якого українця. І не соромлюсь це визнавати.
Ну, а для тих, у кого пам'ять коротка чи вибіркова, стисло нагадаю основні прояви русофутбольної дружби.
НІЖ У СПИНУ В КВАЛІФІКАЦІЇ ЧС-1994
Після розпаду СРСР український футбол мав потужний потенціал, однак дуже довго не міг вийти на міжнародну арену, внаслідок чого фактично втратив його. Після першості Європи-1992, куди поїхала так звана збірна СНД, ФІФА відмовилася змінювати систему відбору чемпіонату світу 1994 року, незважаючи на виникнення 15 нових держав. Відтак Україна запропонувала розіграти місце збірної колишнього СРСР у відбірній групі за спортивним принципом – у міні-турнірі між командами нових республік.
Однак Росія вирішила по-своєму: зусиллями віце-президента ФІФА Колоскова провела кулуарну спецоперацію, в результаті якої автоматом отримала місце в кваліфікації мундіалю, а всім іншим пострадянським збірним дали відкоша.
КРАДІЖКА НАШИХ ГРАВЦІВ
Не в останню чергу саме через це стався відтік групи найбільш талановитих українських футболістів за східний кордон. Цимбалар, Никифоров, Онопко, Юран, Канчельскіс, Тернавський, Татарчук, Щербаков, Помазун на початку 1990-х обрали для себе триколор, не встоявши перед хабарами російських функціонерів.
Звісно, не применшую «заслуги» і самих манкуртів, котрі проміняли Батьківщину на можливість поїхати на мундіаль та – дехто – гарантовану зарплату в московському «Спартаку». Однак при цьому всім відомо, як наполегливо задурювали голови і без того не надто метикуватим футболістам Колосков, Романцев та інші добродії з РФС, «Спартака» й місцевих властей. Не тільки улещували, розказували про безперспективність української збірної, але й психологічно пресингували, фактично шантажували місцем у «Спартаку», котрий на той час був єдиним більш-менш стабільним клубом в СНД.
Зауважу, що в США збірна Росії благополучно зганьбилася, відзначившись лише комедійним матчем проти Камеруну. А невдовзі новороси отримали достойну подяку – від наступного тренера збірної Романцева, який назвав головною причиною фіаско на ЧЄ-1996 в Англії засилля в команді етнічних українців, котрі нібито недостатньо патріотичні, й пообіцяв рішучу чистку складу. Вічна істина: зрадників ніде не люблять...
ПРИСВОЄННЯ ЗАСЛУГ РАДЯНСЬКОГО ФУТБОЛУ
Ставши формальною правонаступницею збірної СРСР, Росія з часом все активніше стала приписувати собі одноосібно всі заслуги тої команди. Тверде правило в тамтешніх ЗМІ – у актив збірної Росії заносити всі досягнення, включно зі сріблом ЧЄ-1988; до списків бомбардирів включати Олега Блохіна, Ігоря Бєланова, Олега Протасова та інших українців. Особливий кайф, здається, там отримують, цитуючи закордонну пресу тих часів, де час від часу радянських футболістів називали «Russians».
Утім, я не полінуюсь нагадати забудькуватим сусідам: найкращий клуб радянського футболу – київське «Динамо»; єдиний дійсно великий тренер – Валерій Лобановський; найсильніша збірна СРСР в історії – «переодягнене «Динамо» 1986-88 років (тільки не треба мені говорити про чемпіонів Європи-1960); два з трьох володарів Золотого м'яча – українці Блохін та Бєланов.
КРИТИКА ПІДГОТОВКИ ДО ЄВРО-2012
Я добре пам'ятаю, що 95% інформаційного бруду на Україну під час підготовки до фінальної частини ЧЄ-2012 лилось саме з російських ЗМІ. Причому, в абсолютній більшості випадків – навмисно й безпідставно. Чому саме в Росії так затято вправлялись у розповсюдженні вигадок та нісенітниць про господаря турніру, куди пересічні громадяни вперше в історії могли приїхати без візових перешкод та за набагато менших витрат? Гадаю, відповідь очевидна.
КРИМСЬКІ КОМАНДИ
Остання футбольна люб'язність з боку Москви – спроба привласнити кримські клуби та федерації, порушуючи статути ФІФА, УЄФА та норми здорового глузду. Історія занадто свіжа, щоб заново її переказувати – лише констатую, що цілком очікувано Росія спіймала облизня й була вимушена відмовитися від своїх планів. Хоча, знаю, багато-хто сподівався, що засліплені уявною величчю та безкарністю росіяни спробують піти до кінця – і тоді, в зв'язку з дискваліфікацією ФІФА, нам би взагалі не довелось вболівати сьогодні проти когось...
ЛА-ЛА-ЛА-ЛА-ЛА-ЛА
Все одно не можу втриматись, щоб не згадати політику. Проте, з цього приводу все ж повинні висловлюватись професіонали. Їм і слово:
17 червня 2014 12:56