Олександр Заваров: три питання в літаку

– Олександре Анатолійовичу, який головний акцент Ви би зробили з побаченого у цій грі?

– Найголовніше для мене – це те, що ті футболісти, котрі не отримали ушкоджень і котрі грають у провідних українських клубах, показали свою майстерність і досягли результату. Для себе можу відзначити  наступне: у нас в країні є гравці, здатні досягати високої мети. Звісно, з ними ще треба багато працювати по багатьох параметрах. Але я побачив характер і впевненість у собі, а з цим можна здійснювати певні подвиги. І, звісно, хотілося б сказати наступне: незамінних людей немає. Збірна країни − це своєрідний млин, котрий перемелює багатьох людей: комусь це йде на користь, а когось, навпаки, ламає. Іншого варіанту немає: найсильніші, найвитриваліші і найбільш надійні люди, котрі й мають грати у футбол,  залишаються.

– У матчі з болгарами Ви довірили місце в основному складі гравцям, котрі останнім часом дуже рідко захищали кольори збірної (досвідчені Кучер і Шевчук та молоді Степаненко й Безус). До цього експерименту Вас також підштовхнула й велика кількість травмованих гравців. Чи задоволені Ви результатом цього своєрідного тесту?

– Звісно, у тій ситуації, що склалася перед грою з болгарами,  це був експеримент. Як на мене, всі гравці, котрі вийшли на поле, пройнялися тим фактом, що ми відстоюємо честь країни,  незалежно від статусу матчу. Кожен хотів показати себе з кращого боку. Зі свого власного досвіду добре знаю, що налаштувати гравців на товариську гру зовсім непросто, особливо зважаючи на те, що більшість із них втомлені насиченим сезоном, напругою єврокубкових матчів. Однак хлопці зібралися й зробили усе можливе. Це − не банальні слова, я побачив і відчув це зсередини, працюючи зі збірною. У команді є досвідчені гравці – «терті», «биті життям». Є кістяк, котрий може вирішувати великі завдання. Просто,  як у кожному колективі, треба знайти до нього підхід і використати можливості кожного у максимальному плані.

– Яке  відчуття превалює у Ваших враженнях від роботи зі  збірною України?

– Не приховуватиму, що є задоволення від роботи. Найголовнішим у цьому матчі був результат, бо при наявних проблемах із травмованими, якість гри дещо відійшла на другий план. Але, ще раз хочу підкреслити, що у нас є футболісти високого рівня, просто вони менш «розкручені», ніж решта європейців. Однак впевнений, що  незабаром силу нашої збірної відчують усі. Хотів би виокремити  ветеранів − Ротаня,  котрий вже у солідному для футболіста віці продовжує прогресувати, Тимощука, котрий відданий футболу і думає лише про те, аби зіграти краще у кожному наступному матчі. Це «стовпи», котрі формують команду, від них йде визначальне бажання, зрозуміле для решти колективу − не підвести тренера, виконати його установку й досягти результату. У нас хороший сплав молодості й досвіду. Так було й  тоді, коли грали Шевченко, Воронін − у молодих було у кого почерпнути вміння й досвід, взяти приклад із тих, хто пройшов горнило вирішальних матчів. Якщо молодь не дурна, то вона це мусить робити. Треба брати найкраще з ігрових якостей Тимощука, Ротаня, Гусєва, Назаренка. Чому ці хлопці так довго грають на високому рівні? Тому що вони професійно ставляться до своєї справи, вимогливі до себе і, виходячи на поле, віддаються грі повністю. І так має бути. Молодь має відпрацьовувати  так само.

– Після матчу збірної, дозвольте привітати Вас із 85-ою річницею Вашого рідного клубу − київського «Динамо», яке 15 листопада  відзначає свій ювілей, і побажати гарного святкування!

– Дякую, але на святкування клубу мене не запросили. Мабуть тому, що я ще не ветеран і можу грати у футбол (сміється). Ось зараз піду,  виконаю кілька вправ на розтягнення м’язів й буду готовий до гри.