Як Максимову налагодити гру «Дніпра-1»

Складно сказати, чого саме в цих чутках було більше – бажання дійсно підписати умовного іспанця, чи все ж таки бажання видати бажане за дійсне.

У підсумку бажання дніпрян (якщо воно насправді було) отримати тренера з Європи накрилося мідним тазом. Сталося це насамперед через війну в нашій країні, адже Дніпро перебуває під незмінним прицілом рашистських бомбардувань. Лише запеклий іноземець погодився б у такий час очолити клуб.

Але в даному випадку є й інша причина того, що з легіонером не зрослося. За нашою інформацією, «Дніпро-1» не зміг запропонувати іспанцю Гарсії такі фінансові умови, через які він міг пересилити свій страх й приїхати працювати до України.

Ця інформація загалом підтверджує тезу про те, що нинішнього сезону апетити дніпрян поменшали порівняно з минулим сезоном. Тоді Красніков зумів замилити очі керівництву «Дніпра-1», проте після того, як команда не змогла стати чемпіоном, а також після того, як безславно вилетіла з кваліфікації трьох єврокубків, можливість фінансового маневру у Краснікова помітно знизилася. А він за таких умов працювати не звик. Тож і покинув клуб.

Ну і, звичайно, одним із головних каталізаторів зменшення дніпровського апетиту став арешт негласного інвестора клубу Коломойського. Ігореві Валерійовичу зараз точно не до футболу. Тому й «Дніпру-1» не до жиру. Був би живим.

На тлі ослаблення, падіння всіх цих «апетитів» і виникла кандидатура Юрія Максимова – кризового менеджера, який часто звик працювати в кризових умовах.

***

Заради роботи у «Дніпрі-1» Юрій Вільйович розірвав контракт із «Звягелем», який виступає у другій лізі. Ну, з боку такий вчинок 54-річного тренера може мати не зовсім гарний вигляд. Але зізнайтеся: а хто б із нас вчинив не так, як Максимов?

Я чомусь впевнений, що навряд чи хтось відмовився б від пропозиції попрацювати в елітному дивізіоні з хорошою командою. Та й, наскільки я розумію, керівництво «Звягеля» по-людськи поставилося до рішення Максимова. Як кажуть, без образ.

З Юрієм Вільйовичем перебрався на нове робоче місце і його тренерський штаб. Колишніх помічників Кучера в обоймі Максимова не буде.

В принципі, це говорить про те, що Юрію Вільйовичу зручно працювати з тими фахівцями, яких він обирає сам, а не нав'язують йому. Власне, переважна більшість тренерів чинять аналогічно.

Але, з іншого боку, слід брати до уваги і певну «специфічність» (назвемо це так) новоспеченого кермового «Дніпра-1». Людина він дуже емоційна, імпульсивна, запальна, хоча за його дуже сухими інтерв'ю цього й не скажеш. Не кожен тренер зможе (чи хотів би) працювати у спарці з Максимовим.

Пам'ятається, першим помічником Юрія Вільйовича на його посаді головного тренера «Ворскли» був Віктор Уляницький. Ця м'яка та неконфліктна людина фактично була правою рукою Максимова у полтавській команді. Але навіть приголомшливе вміння згладжувати кути не завадило Уляницькому залишити улюблену роботу після постійних знущань з боку свого безпосереднього боса.

Так, Максимов – явно не подарунок. Він і футболістом був таким – за кулаком у кишеню не ліз. І тренер з нього такий самий вийшов – жорсткий, прямолінійний, норовливий.

Але що стосується своїх футболістів, то Максимов їх ніколи образити не давав. Найяскравіший приклад за участю Юрія Вільйовича, тоді ще головного тренера ЦСКА, і воротаря «Динамо-2» Олександра Рибки, напевно, багатьом пам'ятний досі.

Нагадаю лише, що після того, як Рибка накинувся з кулаками на гравця армійців Матюка, на поле вибіг Максимов і так врізав динамівцю, що того зі струсом мозку відвезли до лікарні.

Дисциплінарні органи всерйоз розглядали питання про довічну дискваліфікацію Максимова, але все закінчилося тимчасовим усуненням від футболу.

Так от, схожі випадки у кар'єрі Максимова-тренера були й пізніше.

І, що ще цікаво (або показово), Юрій Вільйович може поставити на місце не лише суперника, а й свого підопічного. Якщо той надто зариватиметься.

Тож футболістам «Дніпра-1» (та й адміністративному штабу команди) слід готуватися не лише до можливих штрафів за запізнення чи подібні провини, а й до можливого суворішого покарання від Максимова.

***

Разом з тим не можна не відзначити і той факт, що поряд із навмисною суворістю Максимов-тренер культивує й «сімейну» атмосферу у своїй команді.

Зокрема, у його «Ворсклі» було так: шашлики на вихідних, спільні святкування днів народжень, спільні походи до барів та караоке.

Тож у зв'язку з цим треба віддати йому належне: де треба, він зможе закрутити гайки до неможливості, а в деяких інших моментах він навпаки – послабить їх.

Футбол, який культивується Максимовим, відрізнятиметься від футболу, який намагався поставити «Дніпру-1» Кучер. Якщо спростити, то вийде приблизно ось що.

Колишній наставник дніпрян намагався грати, як «Барселона»: у контроль м'яча, з позиційною атакою, з безліччю передач. Колишні команди Максимова грали інакше: у простіший футбол.
Зокрема, у «Ворсклі» він практикував вертикальну гру, швидкий перехід центру поля з метою створення умов для кількісної переваги в атаці. Щось подібне прищеплював ван Леувен «Зорі» минулого сезону.

Найімовірніше, і в «Дніпрі-1» Максимов почне зі спрощення гри. Його навряд чи можна назвати тактичним генієм, але те, що цей тренер може знаходити підхід до футболістів, розкріпачити їх, може в не ідеальних умовах побудувати цілком конкурентну команду – це очевидно.

Пам'ятається, «Ворсклу» Максимов очолив на той момент (листопад 2019-го), коли команда посідала останнє місце. Здавалося, що ситуацію не виправиш. Але Юрій Вільйович тоді у роздягальні команди сказав, що «нижче ми вже опустимося, треба спробувати разом піднятися».

І «Ворскла» піднялася. І до єврокубків, і до фіналу Кубка України.

Тільки на більше досі кризовий менеджер Юрій Максимов не претендував. Деколи досвіду не вистачало, часом сміливості.

І тут він отримує чудову за мірками УПЛ команду (з погляду комплектації), яка потребує скоріше професора, ніж вчителя фізкультури.

Як вважаєте, впорається?