Фраза. Фаза игры

Навряд чи варто займатись припущеннями щодо використаних чи не використаних нагод. Навіть із верхнього ряду трибун загребського «Максиміра» було помітно: хорвати просто краще за українців грають у футбол. Так було завжди, відколи наші країни майже одночасно стали незалежними. Хорвати лише одного разу програли нам у матчі, який не мав турнірного значення.

Можна, звісно, розмірковувати щодо тактики, обраної нашими тренерами, піддавати сумніву вибір тих чи інших гравців, виконання чи не виконання ними своїх задач. Але це не змінить головного. Хто б не очолював українську збірну – хоч мовчазний Михайло Фоменко, хоч говіркий Андрій Шевченко, який успішно оперує терміном «фаза гри», – нічого принципово не зміниться. На поле замість «вихованців «Шахтаря», яких у п’ятницю було три чверті нашої команди, можуть вийти «вихованці «Динамо», «Дніпра», «Зорі», «Волині», «Чорноморця» – результат буде той самий. Навіть якщо в помічники Шевченку візьмуть Гвардіолу з Моуріньйо – це теж не допоможе.

Тому що футбол крихітної Хорватії на заміну шукерам, бобанам та бокшичам даватиме ракитичів, манджукичів і модричів. А їх підштовхуватимуть у спину молодші, аби згодом грати за «Реал», «Барселону», «Інтер». А кому пощастить менше – за «Шахтар» чи «Динамо».

Чому в них футболісти ростуть, як гриби, а в нас ні? Чому хорвати відіграють провідні ролі в найкращих клубах світу, а наші й в українських нічого путнього не показують? Чому наш футбол, який пройшов той самий шлях, що й хорватський, став на кілька щаблів нижче і готується конкурувати з ісландським та фінським?

Саме про це ми зараз маємо думати, а не про те, як не програти Ісландії та Фінляндії. Я не знаю відповідей на ці запитання. Думаю, що «фаза гри», в якій опинився наш футбол і яка була підтверджена в Загребі, відповідає «фазі гри» всього нашого суспільства. Для нього футбол і взагалі спорт відійшов на не знаю яке місце. І не збирається повертатися.