Сегодня 13 декабря 2018

Коноплянка: «У сборной Украины есть хорошие перспективы»

Один із лідерів національної команди України Євген Коноплянка дав інтерв’ю для тележурналу УЄФА, присвяченого старту нового турніру – Ліги націй УЄФА.

Ця розмова ввійшла до сюжету, присвяченого збірній України. До вашої уваги – інтерв’ю цілком.

– Євгене, розпочнемо розмову з привітань із гарним стартом у Лізі націй – перемогами над командами Чехії та Словаччини. Які думки та враження превалювали після першої перемоги – на виїзді над чехами?
– Усі були дуже задоволені – футболісти, тренери, весь персонал збірної. Гра з Чехією вийшла виснажливою та дуже емоційною. Добре, що нам вдалося завершити це протистояння на свою користь. Коли команда бере три очки на виїзді, уся втома просто зникає.

– Що, на вашу думку, є основними причинами успіху збірної України на старті турніру?
– У першу чергу – злагоджена командна взаємодія. На полі відчувалося, що ми всі граємо один за одного. Так, були окремі індивідуальні дії, наприклад, від Марлоса. Але ж це зовсім непогано, коли виконавець обігрує чотирьох опонентів, а потім віддає пас! Чудово, що в команді є такі гравці, як він. Ярмоленко та багато інших партнерів теж заслуговують на компліменти. Але на першому плані була саме командна гра. Скажімо, у Чехії ми пропустили, але не панікували, як могло б вчинити багато команд, тому що цього ніхто не любить – отримувати гол у свої ворота на перших хвилинах. Однак ми змогли зібратися й показали гідний футбол. Хочеться відзначити, що в нашій команді є гравці, які можуть вийти на заміну замість будь-кого й задати необхідний темп і тонус грі. Це дуже важливо.

– Говорячи про окремих гравців, як правило, згадують прізвища Коноплянки та Ярмоленка. Наскільки приємно бути одним із головних героїв матчів збірної?
– Знаєте, якщо відверто, саме зараз я навіть не хотів би слухати такі компліменти, тому що досі в голові сидить наш виступ на Євро-2016. Тоді ми не грали як команда, не були одним цілим на полі. Начебто люди й казали: «Вау, Андрій та Євген, які класні фланги!» Але ж де ми були тоді? Сьогодні футбол вимагає переваги командних зусиль над індивідуальними. Тому це не так важливо, коли хтось каже: «Ой, як ти класно обігруєш!» Що з того, якщо я обігрую, а команда не грає? Без командних дій не буде результату. Тож я більше не звертаю уваги на ці компліменти. Таке можна було слухати, коли мені було 20 років, і кар'єра лише розпочиналася. Тоді гравець починає феєрити й може насолоджуватися захопленими відгуками. Однак після цього треба зростати й рухатися вперед, роблячи дорослі кроки. Вважаю, що найважливіше – саме командна гра. Приємно, що саме це ми й демонструємо в останніх матчах.

– Наскільки важливим є успішний старт у такому швидкоплинному турнірі, як Ліга націй?
– Безумовно, це важливо. Ми зіграли два матчі проти сильних команд, взявши максимум очок на старті, і тримаємо ситуацію під контролем. Тепер усе в наших руках. Однак хочу зауважити: з якою б командою ми не грали, ми завжди прагнемо перемогти. Навіть якщо нам доведеться зіткнутися з Німеччиною чи Іспанією, ми будемо прагнути виграти цей поєдинок. Зрештою, і нічия в іграх з грандами нас не засмутить (усміхається). Концентрація – це найважливіше в кожному матчі.

– Що ви думаєте про формат Ліги націй УЄФА? За рахунок цього турніру зменшилася кількість товариських матчів. Це позитивна річ для гравців чи ні?
– Я думаю, що це – на користь футболу й точно цікавіше для гравців. Скажімо, граємо ми товариський поєдинок проти Албанії… Погодьтеся, не зовсім те, чи не так? Звісно, можна себе налаштувати відповідним чином, бо це – матч національної команди. Вірю, що кожен, хто виходить на поле за збірну, викладається повністю. Але коли ми знаємо, що матч – офіційний, і є шанс, як зараз у Лізі націй, вибороти право в наступному розіграші цього турніру грати з такими командами, як Німеччина та Іспанія, це значно посилює мотивацію. До того ж ми розуміємо, що в разі перемоги у групі Ліги націй будемо у другому кошику на жеребкуванні кваліфікаційного раунду чемпіонату Європи, а отже, у відборі  гратимемо проти слабших команд. Уже позитивна річ, чи не так? Ліга націй – гарна нагода себе показати, довести, що ми непроста команда й претендуємо на більше. Якщо добре зіграємо, є шанс продовжити грати на вищому рівні.

– Отже, мета України в Лізі націй...
– Потрапити до Ліги А.

– Ліга націй є частиною кваліфікації до Євро-2020. Чого ви очікуєте від цього турніру та яку мету перед собою ставите?
– Мета – вийти до фінального турніру Євро-2020. Це не обговорюється. Щодо очікувань – не люблю забігати наперед. Спочатку треба пройти Лігу націй, потім дочекаємося жеребкування, побачимо, які опоненти будуть у нас по відбору, й оцінимо свої шанси. Давайте жити сьогоднішнім днем і говорити про наступний етап, коли закінчиться Ліга націй.

– У будь-якому випадку перед командою стоїть безумовне завдання пройти до фіналу.
– Так, авжеж. Сто відсотків.

– Цей цикл для вас – другий під керівництвом Андрія Шевченка. Які враження від роботи з ним? Наскільки довго потрібно було звикати до нього як до тренера, а не партнера по команді? Було важко?
– Для мене це було нормально. Я не так багато матчів зіграв з Андрієм Миколайовичем в одній команді. Добре пам’ятаю поєдинок проти Швеції на Євро-2012, коли він забив двічі, і ми перемогли. Було ще кілька матчів. Відтак я не звик до нього як до гравця. Для мене цілком нормально, що він зараз тренер. До того ж він – не один, у нього є багато асистентів, кожен з яких робить чималий внесок у тренувальний процес.

Відверто кажучи, з усіма спеціалістами у збірній дуже приємно працювати. Це – великий плюс і для всіх гравців, і для головного тренера. Нинішні тренери колись були дуже хорошими гравцями, вони – топ-фахівці, найкращі професіонали. У нас також був Рауль, про якого можу сказати лише добрі слова: ми втратили дуже класного професіонала. Але це – життя, це – футбол, він обрав свій шлях, і я бажаю йому успіху. Тепер, коли до тренерського штабу приєднався Олександр Шовковський, я впевнений, що його досвід буде для нас ще одним плюсом. У команді є достатньо досвідчених людей, які можуть пояснити й підказати, як грати й правильно готуватися до будь-якої гри.

– Чи викликає у вас якісь особливі почуття той факт, що ваш тренер є, мабуть, найбільшою легендою в українському футболі? Чи він для вас суто тренер?
– Другий варіант. Я ніколи його так не сприймав... Можливо, тому, що в молодості я був фанатом «Ювентусу», може, саме тому! (Сміється.) Ні, це нормально для мене. З усією повагою до Андрія Миколайовича, коли я його бачу, я не можу сказати, що бачу легенду. Але це нормально в нашому колі: ми бачимо один одного щодня, коли перебуваємо в збірній, і, можливо, через це я спокійно ставлюся до його досягнень у минулому.

– Говорячи про нинішню збірну України, як би ви оцінили її загальний потенціал?
– Перспектива сто відсотків є, і дуже гарна, бо в нас багато молодих гравців. Повторюся, наша велика перевага в тому, що нас оточують професіонали високого ґатунку. Ми вчимося у тренерів. Є близько 20-ти молодих гравців, які отримують неоціненний досвід. Навіть коли хлопці не грають, вони слухають, дивляться і… навчаються. Упевнений, якщо вони не зупиняться у прагненні слухати й прогресувати, то на них чекає велике майбутнє.

– Можете виділити когось із молодих?
– Свідомо не хочу цього робити, тому що згадую себе на їхньому місці. Я читав різні інтерв'ю, які давали експерти та тренери, деякі казали позитивні речі, деякі – негативні... Повинен визнати: мені не подобається, коли мене хвалять або критикують. Мені не до вподоби ані одне, ані інше. Краще нічого не знати, що про мене кажуть чи пишуть. Інша справа – людина, яка розуміється на футболі. Якщо, скажімо, Андрій Миколайович або будь-який інший колишній топовий футболіст поговорить зі мною, то, звичайно, я вислухаю поради. Однак не хочу зараз вирізняти жодного з молодих гравців, тому що той, скажімо, прочитає це інтерв’ю й вирішить: «Можливо, мені більше не потрібно працювати, якщо я настільки в порядку». Це лише приклад. Звичайно, вони можуть і не зважати на мої оцінки, бо я теж чинний гравець, тож що такого особливого я можу їм сказати? Просто знаю по собі, що мені не подобається, коли я читаю багато інформації. Я б краще зосередився на грі. Сам відчуваю, як зіграв – добре чи погано. Якщо зіграв погано – перегляну матч і знайду свої слабкі місця.

– Нещодавно експерти знову відзначили, що українська команда змінює свій стиль гри під керівництвом Андрія Шевченка. Вам до вподоби ці зміни – з акцентом на володінні м’ячем? Чи ви сприймаєте тренерські рішення як належне?
– А хто ж не любить грати у футбол, коли ти домінуєш на полі, контролюючи м'яч? Коли ми його не вибиваємо абикуди, і володіння м’ячем більше, ніж в опонентів! Це – уже очевидна перевага. Подивіться на Пепа Гвардіолу. Певно, він не просто так наполегливо закликає свою команду тримати м'яч 80 відсотків ігрового часу. Можливо, це й є фундаментом їхніх перемог. Мені дуже подобається нинішній стиль збірної, оскільки в команді присутня велика група виконавців, в яких є всі дані для того, щоб тримати м’яч і керувати грою. І в останніх матчах у нас це дуже добре виходило. Тож рухаймося далі у правильному напрямку!

– Свого часу ви були новачком, а тепер перетворилися на одного з найдосвідченіших гравців збірної. На вас дивляться як на лідера. Ви самі почуваєте себе лідером і, відповідно, відчуваєте додаткову відповідальність на своїх плечах?
– Тут я погоджуся, я вже не молодий і навіть відчув це (сміється)! Але в той же час я усвідомлюю, що це – природний процес, і тепер мушу по-іншому дивитися на підготовку до ігор. Спочатку ти – молодий і перспективний виконавець, із часом накопичуєш все більше й більше досвіду. Зараз у мене такий вік, який дозволяє брати ігрову ситуацію на полі під свій контроль. Так, у нас молода команда, але водночас і досвідчена. У нас вистачає гравців, яким навіть не треба підказувати. Нам достатньо подивитися один на одного, щоб зрозуміти, що йде не так і що просто зараз слід змінити. Кожен знає, який саме ігровий компонент він виконує найкраще. Скажімо, я добре розумію, що можу піти в дриблінг, хтось інший знає свій козир і момент, коли його треба використати. У нас це виходить. І якщо ми продовжимо розвиватися в правильному руслі, гадаю, на нас чекає успіх.

– Хто найкращий футболіст, з яким ви упродовж своєї кар’єри грали або в одній команді, або проти нього?
– Що ж, якщо проти, то це, мабуть, Мессі. Недарма ж йому п’ять разів присуджували «Золотий м’яч». Так, я грав проти нього й намагався відібрати м'яч пару разів, але даремно! Щось не вийшло (сміється). А найкращого товариша по команді вибрати важче... Сказати правду, їх було чимало. У першу чергу згадується «Дніпро», мій рідний клуб. Було багато футболістів, з якими мені було приємно грати. Скажімо, у нападі той же Євген Селезньов або Руслан Ротань, які можуть віддати пас із закритими очима тобі, а ти – їм. Напевно, Руслан Ротань. Людина, яка забирає для тебе м’ячі, страхує твою зону, все розуміє. Справжній капітан, який підтримує тебе в потрібний момент. Він вигризав м’яч на кожному квадратному метрі поля.

– Мессі й Ротань – чудовий дует! А чи можете ви згадати якусь особливу установку перед матчем, яка вам запам’яталася чим-небудь? Так, щоби пройняло…
– Насправді, майже кожен матч був таким у «Севільї». Унаї Емері настільки вмів завести своїх гравців, що в усіх мурашки бігали по шкірі. Він робив це незалежно від того, який це був турнір – Ла Ліга, Кубок Іспанії чи Ліга Європи. Те ж саме можу сказати і про Доменіко Тедеско в «Шальке». Він робить це трохи по-іншому, але ми виходимо на поле наче на битву. Таким чином, я залишив «Севілью» і знайшов подібного тренера в «Шальке». Певно, мені пощастило, що є наставники, в яких є чому повчитися.

– Чи можете ви відзначити момент, який став ключовим у вашій кар'єрі? Не обов'язково момент у матчі або пов'язаний із певним тренером. Можливо, мить вашого звичайного життя, скажімо, з дитинства…
– Ні, не можу. Я б такий запам'ятав. Мій батько не був футболістом. Так, звичайно, він підтримує мене, але якщо це стосується моменту, який вплинув саме на кар’єру гравця, то чогось такого не було... Із дитинства я шукав мотивацію сам. Прокинься о сьомій, біжи на тренування, працюй… Усе залежало від мене самого. Коли був малим, сам змушував себе зростати швидше. Тому що ніхто, крім тебе, не піде тренуватися і вчитися забивати голи, правда?

6 октября 2018 19:01







Комментарии


Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.

Регистрация, Вход



Поделиться

Футбольний на голову. Мар'ян Швед

 

21 ноября 2018 20:49

ТМ. Турция – Украина 0:0. Обзор матча

 

21 ноября 2018 00:00

Дневники сборной Украины. День 8

 

20 ноября 2018 18:34