20 лет назад. Украина – Россия. Триумф победителей

«Когда над стадионом зазвучал гимн России, все зрители, как и подобает в цивилизованном обществе, встали в знак уважения к гостям. Но вот поплыли звуки украинского гимна. И тут российские болельщики, разместившиеся в двух секторах напротив ложи прессы, демонстративно уселись в кресла. Что ж, нам давно не привыкать к хамству имперского плебса. Но в этот момент, как никогда, захотелось, чтобы наши выиграли.

Ни одного футболиста из «Спартака» мы в ходе встречи так и не увидели. Такое обычно бывает только в странах, где нет приличных клубов, и все лучшие игроки подались в легионеры. Но Россия такой футбольной страной в общем-то не является. Тем более «Спартак» – участник Лиги чемпионов. Выходит, все же правдой оказались слухи о трениях между руководством сборной и «Спартака». Странно, однако, что амбиции оказались выше интересов страны. А, возможно, зная, что творится сегодня в России в более серьезных сферах, и не странно. Ясно одно – некоторые спартаковцы могли бы усилить российскую сборную.

Впрочем, и они вряд ли бы испугали парней из сборной Украины».
«Независимость»

*****

«Нас чотири роки не пускали в Європу, лякаючи то дискваліфікацією, то власною неспроможністю протистояти досвідченим футбольним державам.

Над нами насміхалися, проголошуючи національний чемпіонат України низьковартісним і неконкурентоспроможним.

Нам влаштовували всілякі провокації з рейтингами й суддями, намагаючись збити з обраного – раз і назавжди – курсу на незалежність.

А ми вистояли в суперництві з європейськими грандами, здолавши португальців, «Ейндховен» і «Барселону», добряче понервувавши хорватів, німців, «Ювентус».

І футболісти, що перебралися з «посереднього» українського чемпіонату» в країни розвинутого футболу, засвідчили високий потенціал – свій і вітчизняних турнірів, у горнилі котрих вони зростали.

І з провокацій ми вийшли чистими – рівними серед рівних у світовій футбольній спільноті, довівши всім: Україна – є і завжди буде!

Бо знаємо, хто ми, якого роду й чиїх батьків діти...

...Пропущено два м’ячі. Начебто і є привід для критики дій українських оборонців. Проте посипати голову попелом не будемо. На тлі результату їхні нечисленні огріхи мають значення лише в ракурсі їх подальшого уникання. Обидва моменти, коли росіяни досягали успіху, – безумовно, наслідки втоми й... певної заспокоєності. Маємо на увазі той факт, що наші футболісти, двічі ведучи в рахунку в два м’ячі, обирали обережний тактичний малюнок. Одним словом, не форсували подій.

Аналізуючи дії національної команди України в обороні, варто наголосити, що цього вечора стався один з тих рідких випадків, коли фактичний пасив не віддзеркалює реального співвідношення сил на полі».
«Молодь України»

*****

«Хвалити Бога, в Україні ще є мільйони таких, котрі визнають кордон за хутором Михайлівським, усвідомлюють непідлеглість своєї держави. Пам’ятають, яким довгим був шлях до цієї незалежності й скільки вона коштувала. Зрештою, футбольні вболівальники – люди чи не найпринциповіші з принципових. Тому хай кине камінь у мене той, хто зводив гру Києва проти Москви до рангу нічого не значущої забавки.

Справді, як можна говорити про футбол лише як про грище в країні, де голова Федерації футболу працює ще й Прем’єр-міністром, керівник Професійної футбольної ліги – впливовий нардеп і партієць, віце-президент найсильнішого футбольного клубу паралельно є віце-спікером парламенту, а голова опікунської ради «Динамо» – екс-Президент держави?».
«Україна молода»

*****

Андрей КАНЧЕЛЬСКИС, полузащитник сборной России.
– Можно ли сказать, что нам не хватило одного игрока и десяти минут времени?
– Скорее всего, утверждение верное. Но надо было думать об этом раньше, в первом тайме. В наше оправдание хочу сказать, что чемпионат Украины сейчас на полном ходу, а российские «легионеры» приехали из стран, где сезон только начинается.

– В Москве у Украины выиграем?
– Я абсолютно в этом уверен. Через несколько месяцев, к ответной встрече, у нас будет другая – сыгранная – команда.

Станислав ЧЕРЧЕСОВ, вратарь сборной России.
– Тяжело входить в игру в тот самый момент, когда тебе должны бить пенальти?
– Нормально. Если готов – нормально. Очень обидно, что я совсем немного не дотянулся до мяча, когда Ребров пробил пенальти. Главной причиной поражения назову ту же, что и остальные, – несыгранность. Ничего, есть еще время впереди, отборочных матчей много. Когда снова встретимся в Москве с Украиной, мы обязаны выиграть».
«Известия»

*****

«Всезнаюча статистика несподівано виявила, що збірні України та Росії вже зустрічалися між собою у товариських матчах... 39 років тому. Тоді в обох командах виступали молоді гравці. В Києві суперники зіграли внічию – 2:2, а в гостях наші земляки здобули перемогу – 2:1. Був і офіційний поєдинок – в рамках Спартакіади народів СРСР. Очолювана Валерієм Лобановським українська збірна переконливо перемогла – 5:1».
«Сільські вісті»

*****

«За даними ГУ МВС Києва, не було жодної спроби пронести на стадіон холодну, вогнепальну зброю чи вибухівку. Хоча гарячі російські голови таки примудрились протягнути на стадіон димову шашку, яку успішно пустили в хід на 26-й хвилині матчу за рахунку 0:2. Щоправда, витівників відразу вичислили стражі порядку і повели на більш детальну розмову в міліцію.

Загалом ряди російських болільників поріділи на 17 чоловік – зокрема двох завернули ще по дорозі на стадіон за розбиту вітрину магазину «Італійські меблі». «Бойовики» ж наших «Національних бригад», освятивши прапори у Володимирському соборі, поводилися спокійно.

Напрочуд легко переніс матч і громадський транспорт Києва: постраждали кілька вікон, які були навіть не вибиті, а видавлені від перенавантаження людьми. Школярі й студенти в День знань гульнули значно крутіше.

Від’їжджаючи, росіяни промовляли: «Приїдьте в Москву – ми вас там, хохлів, поховаємо».
«Україна молода»

*****

«На запитання, чому Анатолій Бишовець не працює на футбол рідної батьківщини, він відповів так:

– Я мав розмову з Пустовойтенком. Йшлося і про національний футбол, моє ставлення до гри, мої погляди. Більше ні про що не говорилося. Мене здивувало, що Віктор Банников, якого на зустрічі не було, в інтерв’ю сказав, що ми не зійшлися у ціні. Поняття ціни у моїй діяльності не існує. У мене у збірній немає контракту, працюю на громадських засадах. Адже це моя улюблена справа. Мені цікаво».
«Демократична Україна»

*****

«Анатолій Бишовець знову блискуче продемонстрував свій високий професіоналізм і вміння навіть в умовах жорсткого цейтноту створювати команду однодумців і ставити їй гру. Він розумів, що господарі поля з перших хвилин спробують захопити ініціативу за допомогою силового тиску й пресингу на всьому полі. Тому всі розмови про Ігоря Добровольського на посту ліберо були чистісіньким блефом, відволікаючим маневром».
«Робітнича газета»

*****

Андрей ШЕВЧЕНКО: «Я верил, что мы победим»
– Игра прошла в упорной и напряженной борьбе. Несмотря на то, что мы создали большое количество голевых моментов и матч складывался по сценарию украинской сборной.

– Андрей, признайся, не возникали сомнения в ходе матча по поводу итогового результата встречи?
– Нет. Хотя футбол непредсказуем и порой не поддается логике, я не сомневался в удачном исходе, верил, что мы обязательно победим.

– Как тебе российская сборная, в особенности те из старожилов, которые уже продолжительное время выступают за границей?
– Они сыграли на приличном уровне.

– Андрей, тебя не удивил стартовый состав россиян?
– Вы знаете, нет. Хотя у соперников много игроков задействованы в заграничных клубах, сильных футболистов немало и среди тех, кто играет в национальном чемпионате. Поэтому удивляться появлению в «основе» игроков, представляющих российские клубы, не стоит.

– А как оценить игру защитников соперника?
– Боролись, как могли, до конца.

– Андрей, считаешь ли ты, что после удачного старта можно уже подумывать о финале европейского чемпионата?
– А какой смысл тогда выходить на поле. Естественно, перед нашей сборной стоит задача преодолеть сито отборочного турнира, по-другому и быть не может.

– Андрей, чувствуется, что особой эйфории не испытываешь после победного матча?
– А какая может быть эйфория, когда этот матч первый на долгом турнирном пути.

– Но ведь Россия...
– Ну и что?

– Перед игрой ты не чувствовал психологического давления, поскольку в средствах массовой информации вокруг матча разгорелся нешуточный ажиотаж?
– Для нас, футболистов, этот матч был очень ответственным, но не более, без какой-либо политической подоплеки. Мы выходили с единственной мыслью – не разочаровать многочисленных поклонников, пришедших посмотреть на нашу игру, и, естественно, победить.
«Команда»

*****

Андрей ГУСИН: «Главное – коллектив»
– Мы настраивались на эту игру по-боевому. Она обещала быть очень напряженной, такой и получилась. Борьба на поле шла до последней минуты.

– На старте чувствовался некоторый мандраж, особенно в защите, а потом все пришло в норму. Как объяснишь это?
– По-моему, это обычное явление. Первые минуты таких ответственных поединках всегда проходят несколько нервно. Ребята волнуются, ведь какой груз на них лежал. Мы не имели права проиграть. Но потом все пришло в норму.

– Согласен ли ты, что этот матч может стать ключевым для распределения мест в группе?
– Пока рано об этом говорить, это только первая игра. Хорошо, что мы провели ее удачно, но турнир очень длинный, и все может измениться.

– Андрей, соперники чем-то удивили или такой игры от них и ожидали?
– Меня лично россияне ничем абсолютно не удивили. Мне показалось, что у них не было коллектива, и они действовали несколько разрозненно, не чувствовалось в их игре характера.

– Может, потому, что там много легионеров?
– Да причем тут легионеры. Если ребята профессионально относятся к своему делу, то они должны выходить и биться. У нас был более сплоченный коллектив. И, может, именно поэтому мы выиграли.
«Команда»