Венглинский: «В Ялте Белькевич бежал тест Купера при +47 и улыбался»

Екс-форвард «Динамо» поділився спогадами про легендарного одноклубника Валентина Белькевича, якому сьогодні виповнилося б 44 роки.

У команду я потрапив у віці 17-18 років. Мене в той час Белькевич здивував технікою роботи із м’ячем і розумінням гри. Його коронна фраза для всіх нападників: «Ви біжіть, а я дам». Тобто, завдання форварда полягало в тому, щоб бігти, а він у цю точку м'яч доставить. Ці його слова на 100 відсотків відповідали дійсності. Талант був даний Белькевичу від природи. Такі футболісти, плеймейкери від Бога, – на вагу золота, і вони з'являються нечасто. Для нього на полі не було неможливого. Він міг зробити все.

Його кар'єра спершу складалася не дуже добре, бо в «Динамо» був Калитвинцев. Але з часом Белькевич розкрив свій потенціал повністю. Єдине – не встиг пограти в Європі. Але знаю, що був відданий «Динамо» і дуже любив Київ. Для нього столиця України стала навіть не другим домом, а рідним містом.

Колись у нас із ним виникла цікава суперечка. Виходимо на поле після теорії. Він каже: «Ну що, молодий, от ми йдемо зараз у центр поля. Я кидаю м'яч і з центру одразу влучаю у поперечку». «Та ні, Валік, – відповідаю. – Ти, напевно, зі ста разів туди не влучиш». Побилися об заклад на 100 перекидань чи присідань – вже не згадаю. Людина без розминки, тільки-тільки переодягнулася – це неможливо, думаю. Белькевич кидає м'яч і з першого удару влучає у поперечку! Тепер уявіть мою реакцію – я не міг уявити, що відбулося. Цю суперечку він у мене вигравав 2 або 3 рази.

Ялта, 1998 рік. Плюс 47 градусів за Цельсієм. Стадіон. Бігові доріжки зроблені з гуми – ще радянської. Вона розпікається під сонцем і на висоті 1,5-2 метрів нереально важке, гаряче, пропечене повітря. Валерій Васильович дав величезне навантаження: два поспіль тести Купера. Белькевич не мав гренадерської антропометрії, але біг завжди одним із перших, практично не пітнів. І увесь час на його обличчі сяяла усмішка. Відповідав нам: «Це досвід і майстерність».

Однозначно – це була зірка. Люди, які вміють усе, – зірки. Але при всій зірковості Белькевич був скромним, інтелігентним, товариським, порядним і чуйним чоловіком. Ніколи не дозволяв собі «піхати» молодим чи ставити себе вище за когось іншого.

Дуже любив риболовлю. Він, Хацкевич, Макс Шацьких стали «трофейними» рибалками. Ще з часу, коли в «Динамо» грав Шевченко, Белькевич підсів на більярд. Між ними були дуже сильні «заруби». На базі в Кончі-Заспі поставили красивий більярдний стіл і почалося – киї, рукавички, напальчники. Навіть футбольний матч міг поступатися більярдним партіям в плані напруги.

Якось мене, молодого, випустили на гру проти «Дніпра» – на стадіоні «Динамо». І з передачі Белькевича я забив гол. Точніше, це він забив, а я тільки ногу підставив (Сміється). Цей асист був виміряний до міліметра. Що сказати... З таким диспетчером нападник почувається нападником, а не якимось легкоатлетом.

У день його смерті я перебував у Греції. Коли почув цю новину, то не повірив. Не повірив, бо на власні очі бачив, як він витримував ті всі шалені навантаження. Дехто навіть втрачав свідомість, але не Белькевич. Валік це переносив легко, усміхаючись. Тому у проблеми з серцем спершу не повірив. Дуже важко було сприйняти реальність.