Сегодня 20 июня 2019

Жорж Тимошенко: «У школі Валерій Лобановський грав на домбрі»

6-го січня видатному тренеру Валерію Лобановському виповнилося б 80 років.

Напередодні цього дня ми згадуємо про Валерія Васильовича із його однокласником Жоржем Тимошенком, який очолював ініціативну групу по створенню музею у загальноосвітній школі #319, де навчався багаторічний наставник київського «Динамо», та яка нині носить його ім’я:

– Звісно, я часто згадую Валеру, – зізнається Жорж Кирилович. – У році є три його дні – день народження, день смерті та день відкриття музею у нашій рідній школі та присвоєння їй імені Валерія Лобановського. Але з однокласниками думаємо про нього, звісно, значно частіше. Щоправда, нас залишилося не так багато – усього чоловік 7.

Також ми часто спілкуємося із його вдовою Адою Панкратієвною та донькою Світланою, вітаємо одне одного зі святами. Підтримуємо хороші дружні стосунки із 1956-го року до сьогодні.

Валерій Васильович, а для нас – просто Валерка – був неординарною особистістю: він добре грав у баскетбол, шахи. У старших класах кожного дня у школі у нас було по 6 уроків, після них виходили на майданчик та до третьої години або до пів на четверту грали у футбол. А потім нашою компанією у складі 3-4-х хлопців ішли додому до нашого шкільного товариша із паралельного класу Валентина Коваленка, який жив у приватному будинку у селищі монтажників. Валера слідкував, щоб ми усі зробили уроки, а коли було необхідно, допомагав. Вчителі знали, що ми граємо у футбол, тому найпереше перевіряли нашу успішність. Поки ми робили уроки, мама товариша смажила нам картоплю та пригощала квашеною капустою з огірками. Години до шостої-сьомої уроки були зроблені, і ми розходилися додому. Наша класний керівник завжди говорила, що, коли ми з Валеркою, вона спокійна, адже у нас значно покращилася успішність. До школи усі приходили підготовленими, із виконаним домашнім завданням, вивченими віршами тощо.

Якось наш клас переміг у змаганні, зібравши найбільше металобрухту, і нам у якості нагороди подарували струнний оркестр: балалайки, скрипки, контрабаси. Також за рахунок держави нам дали викладача музики, який керував цим оркестром. Валера грав на домбрі, я із ще одним другом займався балетом, був задіяний у театральній самодіяльності, хтось співав у хорі чи просто йшов працювати до бібліотеки. А о 10-й годині вечора усі збиралися у кіно, куди пускали безкоштовно усіх, хто був задіяний у кружках самодіяльності Палацу культури Фрунзе.

Валера був головою навчального комітету, а я  – секретарем комсомольської організації школи. Якось у 10-му класі нам поміняли вчителя математики, який нас не задовольняв. Людиною він був хорошою, ліберальною, розказував анекдоти, але зовсім не вимогливим. Оскільки нам потрібно було поступати, ми переживали за знання, які отримаємо. Тож учні двох класів – це близько 50 чоловік вирішили об’єднатися, влаштувати страйк та не явитися на уроки. Звісно, за таке найбільше попало б нам удвох з Валеркою, але ми вирішили підтримати колектив та разом з усіма протягом двох днів прогулювали уроки математики. У підсумку, нас обох викликали на партійні збори, ми пояснили, що не могли стояти осторонь. У підсумку, наш викладач став більш вимогливим та відповідальним, а більшість випускників вступили до вишів.

А ще пам’ятаю, як ми ходили у похід. Хотіли взяти з собою алкоголь, але Валера заборонив, сказав, якщо хочете, то лише після уроків, у свій вільний час можете випити по 50 грамів, але не під час шкільного заходу.

Валера був проти підказок, але, повторюся, за необхідності був першим, хто допомагав засвоїти матеріал чи параграф з різних предметів. Взагалі, я часто бував у нього в гостях, почувався вільно, багато розмовляли, радилися, пили чай, тобто спілкувалися не лише у рамках школи.

Пізніше, коли подорослішали, без проблем допомагав у щоденних справах, відгукувався на прохання позичити гроші, тощо. Коли просили привезти якийсь подарунок з-за кордону – краватку чи модну сорочку, ніколи не брав за це гроші. Також діставав ліки з-за кордону. А коли повернувся із Бразилії, привіз каву – подарунок бразильського уряду з написом про те, що вона не підлягає митному контролю, а також кавоварку, коньяк, зібрав нас усіх та для кожного окремо зварив каву. Алкоголь сам не пив, а лише журавлиний сік.

– Як зараз справи у вашій школі? Чи розвивається музей Валерія Васильовича?
– Минулого року у школі з’явився бюст Валерія Лобановського. Він коштував немало, але знайшовся спонсор, який оплатив витрати. Щоправда, спочатку була ідея зробити пам’ятник Лобановському при вході до школи, але я був противником цього, адже тоді якраз був неспокійний час, коли відбувалися події на Майдані. Боявся, що хтось може пошкодити пам’ятник, відламати руку, тощо. Ми ледь домоглися того, щоб школі було присвоєне його ім’я – комісія засідала тричі. Це стало можливим лише завдяки Віктору Журавському, який нам дуже допоміг, переконавши Леоніда Черновецького, і на голосуванні рішення було підтримано.

Тепер у школі бюст Валерія Васильовича із посмішкою зустрічає учнів, які йдуть на уроки. Також на території школи за рахунок держави побудували стадіон з гарним футбольним полем. Продовжує функціонувати і музей: приїздять відвідувачі із Америки та інших країн, а також із різних міст України: зустрічав гостей із Одеси, Чернігова, Житомира, Полтави, Харкова, тощо. Там є книга відгуків, ще ми робимо настінні календарі з портретом Валерія Васильовича. Підтримуємо зв’язок із директором школи, телефонуємо один одному, я вітаю їх з початком навчального року.

Ще у мене є бажання змінити вивіску на школі, але це вже не так важливо. Головне, що школа носить ім’я Лобановського, на ній є меморіальна дошка, у середиині – музей, поруч – зупинка громадського транспорту та проспект Лобановського. Вважаю, свій обов’язок, як однокласник, я виконав. У моєму віці вже важко домагатися чогось більшого.

5 января 2019 15:07







Комментарии


Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.

Регистрация, Вход



Поделиться

Все что нужно знать о новых футбольных правилах

 

17 июня 2019 19:41

Детективы НАБУ проводят обыск в Доме футбола

 

05 июня 2019 14:00

Артем Франков о трагическом решении Скомины в финале ЛЧ

 

04 июня 2019 16:30