Ігор Йовичевич: «Нехай краще мене називають поганим тренером…»

Костянтин ПАТКЕВИЧ, «Футбольний клуб»

Наставник «Дніпра-1» Ігор Йовичевич – про пристрасть та особисті амбіції, відмінності «Динамо» та «Шахтаря», уроки Бенітеса та Дель Боске, а ще про те, за що він готовий отримувати по вухах.

Після 11-го туру минулого чемпіонату «Дніпро-1» перебував у двох очках від зони вильоту, зараз ті ж самі два бали відділяють команду від третього місця. Її головний тренер, який безумовно стоїть за цією показовою зміною декорацій, в інтерв‘ю «Футбольному клубу» напередодні битви з чемпіоном підкреслює, що командному прогресу сприяє натхненна праця багатьох людей.

– Перш за все, я би говорив про менталітет і амбіції клубу, – зауважує 47-річний хорватський фахівець. – Разом з керівництвом «Дніпра-1» ми склали бізнес-план, який знову таки всі разом намагаємося втілити в життя. Віримо в себе та в перемогу – без цього успіх був би неможливим. Потихеньку вдосконалюємося у різних аспектах і долаємо рівень за рівнем, прагнучи нав’язати боротьбу визнаним грандам. Я особисто не тільки задовольняю власні амбіції, але й намагаюся передати їх своїм підопічним.

Зроблено багато, але ще більше роботи – попереду. Ми працюємо з командою лише рік. Згадайте, і до такого досвідченого фахівця, як Хуанде Рамос, попри сильній підбір виконавців, належні результати в «Дніпрі» прийшли далеко не відразу. Нехай вболівальники наберуться терпіння – ми стараємося заради них. Розуміємо: це місто безумовно заслуговує на повернення футбольної слави.

«НАШЕ БАЖАННЯ – НАШ ЗОЛОТИЙ ЗАПАС»

– Якщо відштовхуватися від результатів, то цього сезону «Дніпро-1» провалив лише одну гру – проти «Зорі» (0:4)?
– Парадоксально, але насправді то був один із наших найкращих матчів (посміхається) – він нам багато чого дав. Поразки, як і перемоги, іноді виглядають нелогічними... Наприкінці гри «Зоря», опинившись у більшості, забила двічі і довела справу до розгрому, але все одно із суперником, який регулярно виступає в єврокубках, ми тоді билися на рівних. Намагалися компенсувати відсутність досвіду величезним бажанням. А в цьому бажанні – вчитися, прогресувати, перемагати – й міститься потенціал сьогоднішнього «Дніпра-1», його золотий запас.

Хотілося б, щоб преса, вболівальники також оцінювали наші зусилля, а не тільки результати. Якщо ж команда виглядає апатичною на полі, мені першому треба дати по вухах. А я вже дам по вухах гравцям.

Ми й надалі старатимемося бути кісткою в горлі для кожного суперника. Звісно, можемо поступитись, але при цьому маємо знати, що зробили для перемоги все від нас залежне, і з чистою совістю дивитись в очі один одному.

undefined

  
В минулому сезоні нам було важко сперечатися з такими опонентами, як, наприклад, «Колос» чи «Минай», і якщо вдавалося здолати їх, то здебільшого завдяки збігу обставин чи удачі. Нині ж ми в змозі переграти більшість представників УПЛ не тільки через те, що покращили якість своїх дій, але й через те, що набули упевненості у власних силах. Зуміли переконати себе, що справді здатні на подібне. В ментальному сенсі команда дуже сильно виросла.

– У міжсезонні «Дніпро-1» був достатньо активним на трансферному ринку. Чи залишилися позиції, які ще потребують підсилення?
– Нам потрібен лівий захисник, який мав би такі ігрові якості, як Влад Дубінчак. Керівництво знає про це, і разом із спортивним директором Андрієм Русолом ми вже працюємо у відповідному напрямку. З іншими позиціями – все гаразд. Для кожної схеми у нас є різні кадрові варіанти, адже в команді вистачає універсальних виконавців, які у разі потреби можуть змінювати свої функції. Змінювати і, що важливо, залишатися на звичному рівні ефективності.

– Чи є тактична гнучкість однією з найголовніших якостей, що ви її намагаєтесь прищепити команді?
– Саме так! Проти певних суперників ми можемо грати з позиції сили, проти інших – поки ні. Варто бути скромними, чесними і вміти терпіти, коли цього потребує ситуація. Я, наприклад, не є прихильником контролю м’яча, якщо цей контроль не забезпечує нас перевагою. Який сенс в тактиці, якщо вона не дає можливості просуватися вперед, створювати гостроту, загрожувати чужим воротам? Іноді варто віддати м’яч опоненту, зіграти в низькому блоці, проявити витримку, стійкість і бути при цьому готовим вибухнути в потрібний момент. В ідеалі я хочу створити команду, яка б вміла відчувати і читати гру та оперативно реагувала на події на полі.

«ХОЧУ БАЧИТИ В ОЧАХ ГРАВЦІВ НЕСТЕРПНИЙ ГОЛОД»

– У неділю на «Дніпро-1» чекає протистояння з «Динамо», підготовці до якого вочевидь ви присвятили весь тиждень. Чи була для вас інформативною гра киян на «Камп Ноу», де наш чемпіон мінімально поступився «Барселоні»?
– За великим рахунком, ні. Зрозуміло, що проти нас «Динамо» діятиме зовсім не так, як проти каталонців. Навпаки – воно буде намагатися робити те саме, що робила в середу «Барса». До речі, в Лізі чемпіонів кияни як раз і демонструють свою гнучкість, своє вміння адаптуватися до різних умов. Було б дивно, якщо б Мірча Луческу наказав своїм футболістам заволодіти м’ячем та територією – погодьтесь, за нинішніх умов у грі проти такого супротивника це зробити нереально. Так само, мабуть, як нереально і нам зараз диктувати свої умови динамівцям.

В минулому сезоні «Дніпро-1» програв Києву вдома і на виїзді, але в обох зустрічах у нас були певні вдалі періоди, коли ми контролювали гру, тримали м’яч і, вважаю, виглядали краще. Звісно, не хочеться обмежуватися окремими епізодами, хочеться саме так діяти з перших хвилин. Ми прагнемо цього, але нам потрібен час…

– Мабуть, напередодні таких зустрічей особливу увагу доводиться приділяти психологічній підготовці.
– Звісно, адже можна програти ще до стартового свистка. Програти не іншим футболістам, а назві клубу, його емблемі.

Ми вивчаємо сильні та слабкі сторони майбутнього суперника, вигадуємо якісь хитрощі, готуємо якісь пастки, але вони не принесуть користі, якщо хлопці не продемонструють на полі рішучість і відвагу. І тут ми знову повертаємося до менталітету переможців, який є не менш важливим, ніж тактичні та функціональні складники. Його треба виховувати в собі, і це частина щоденної наполегливої праці.

undefined

  
– Хто із двох українських грандів – «Динамо» чи «Шахтар» – наразі виглядає сильнішим?
– Взагалі найбільш об’єктивним показником є турнірне становище команд (посміхається).

Інвестиції, які зробив «Шахтар» перед початком сезону, даються взнаки. Індивідуальна майстерність його футболістів вище. З приходом Роберто Де Дзербі гірники стали діяти дуже компактно, більше грати через контроль м’яча та короткий пас. У такий спосіб вони намагаються досягати результату як в УПЛ, так і в Європі.

«Динамо» – стабільна, збалансована в усіх ланках і гарно організована команда. Вона поводиться більш різноманітно, підбираючи тактичний малюнок під кожного окремого суперника. Сьогодні вона домінує, а завтра може зіграти від оборони, як, наприклад, на «Камп Ноу».

Чиї козирі виявляться вагомішими – подивимося наприкінці сезону.

– Успіхи «Динамо» та «Шахтаря» є орієнтиром для ваших футболістів?
– В якійсь мірі. У нас молода команда, і всі ми маємо вчитися і вдосконалюватися, а тренуватися – як в останній раз. Кожного дня віддавати роботі всього себе, не економлячи сил на завтра. Це і є запорукою нашого прогресу, нашого руху вперед. Я хочу бачити в очах хлопців нестерпний голод! Ми ще нічого не вигравали, нічого не досягли. Не знаю, чи вдасться мені зробити «Дніпро-1» чемпіоном, але задля цього я готовий гризти землю. В будь-якому разі, зі мною чи без мене, жага до перемоги має залишатися невід’ємною ознакою клубу.

Олександр Назаренко казав мені, що ви ніколи не кричите на футболістів. Але ж бувають ситуації, коли команду чи окремих гравців потрібно струснути, привести до тями…
– Тут немає чіткого рецепту. Кожна ситуація – індивідуальна, кожного разу я маю вирішити, як поводитися. І зазвичай доводиться вирішувати миттєво, за долі секунди. Необхідно відчувати, чого потребує той чи інший хлопець, вміти поставити себе на його місце. Свою команду треба вивчати, і це також – щоденна праця.

Крик може допомогти, але він точно не є універсальним засобом. Головне – взаємоповага. Краще нехай мене називають поганим тренером, ніж поганою людиною.

«ТАК, МІСТЕР. ВСЕ ПРАВИЛЬНО, МІСТЕР» – НАВІЩО МЕНІ ТАКІ ПОМІЧНИКИ?»

– У резервній команді «Реала» ви працювали з Рафою Бенітесом. Водночас головним тренером у Королівському клубі в той час був Вісенте Дель Боске. Чи використовуєте ви зараз досвід цих фахівців?
– Вимогливого, жорсткого тренера в Іспанії зазвичай називають правою рукою, а лівою відповідно – більш поблажливого та демократичного. Так ось Бенітес – був саме правою рукою, тоді як Дель Боске – однозначно лівою. Перший, наприклад, не дозволив би тобі сісти в автобус в якомусь незрозумілому картузі, другий через це не став би перейматися. Перший дав би тобі прочухана, якщо б ти вибив м’яча після свистка і заробив картку, а другий зробив би вигляд, що нічого не помітив. І кожен з них мав рацію, адже обидва вони вигравали Лігу чемпіонів!

Звісно, щось я позичив у Бенітеса, щось – у Дель Боске. Але їхні напрацювання треба використовувати дозовано, з розумом. Копіювання саме по собі – безглуздя.

Я постійно вчуся. Їздив до «Севільї», де працював Унаї Емері, в інші клуби. Тут головне не ім’я, а те, що може дати тобі той чи інший тренер. Коли ти хочеш вдосконалюватися в організації контрнаступу, краще, мабуть, дивитися у бік Німеччини, де, до слова, у мене багато друзів. Якщо думаєш про контроль м’яча – прямуй до Іспанії. Я готовий просити пораду з будь-якого професійного питання і не соромлюся цього. При найменшій ліпшій нагоді відвідую семінари та конференції, на яких обговорюються новітні тенденції розвитку футболу. Існує безліч, на перший погляд, маленьких, але дуже важливих нюансів, якими я просто не маю права нехтувати.

А ще мені дуже пощастило зі штабом, без якого я би, звісно, не впорався. Юрій Беньо, Андрій Ханас, Валерій Городов, Ізан Андрес, Євген Баришніков, Максим Іванський, Микола Шамардін, Андрій Полунін роблять свою справу на найвищому рівні і допомагають мені у вирішенні багатьох питань. Таких, як, наприклад, аналіз тренувального процесу, визначення тактичних завдань, розбір дій суперника тощо. В деяких аспектах мої помічники обізнаніші за мене, і це лише сприяє ефективній роботі. Кожен з них має власну думку, яка цілком може відрізнятися від моєї. Бо який сенс мати асистентів, які весь час будуть казати: «Так, Містер. Все правильно, Містер»?

Мої помічники тримають мене в тонусі, а я тримаю їх (посміхається).

undefined

  
– А чи важко тримати в постійному тонусі футболістів? Напевне, вам часто доводиться опускати їх на землю?
– Не без цього, звичайно. Перемогти в футболі складно, але перемогти вдруге, зберігши мотивацію і потрібний баланс, – ще важче. Для мене успіх – це перший крок до поразки. І навпаки, кожну поразку ми маємо розглядати як спосіб встати на переможний шлях. Як нагоду побачити власні помилки і зробити належні висновки.

Щоб не сталося, треба зберігати спокій – не заноситись у хмари і не посипати голову попелом. Психологічна стійкість, вміння дотримуватися плану на гру в стресових ситуаціях – те, що завжди відрізняє класну команду від посередньої. Те, чого ми намагаємося досягнути у «Дніпрі-1».  

– Чи додала упевненості Артему Довбику участь у ЄВРО?
– А як же! І зараз, на мою думку, Артем є найсильнішим нападником в УПЛ. Потужний, швидкий, рухливий, він ефективно діє як під час позиційного нападу, так і під час контратак. Тримає в напрузі захисників, відпрацьовує у відборі, корисний під час стандартів у чужих і власних воріт. Він – один із тих, хто в «Дніпрі-1» робить результат. До того ж Довбик сам по собі дуже гарний хлопець, він істотно полегшує завдання тренеру своїм характером та ставленням до справи.

«УКРАЇНА – ОДИН ІЗ НАЙКРАЩИХ ВИБОРІВ У МОЄМУ ЖИТТІ»

– Як вийшло так, що провівши п’ять років в системі «Реала», ви зрештою знайшли себе в Україні з її футболом, який, м’яко кажучи мало схожий на футбол Ла Ліги?
– Це – доля. Саме такий шлях був визначений для мене і виписаний золотими літерами. В 1995 році, приїхавши до Києва з хорватською «молодіжкою», я порвав тут хрестоподібні зв’язки. До закінчення контракту з «Реалом» в мене залишався рік, який я фактично провів на лікарняному – через це в підсумку й поїхав з Мадрида.

Так, спогади про Україну були не найприємнішими, але у 2003-му, коли в мене з’явився шанс приєднатися до «Карпат», облаштуватися в незнайомому Львові, я вирішив перегорнути ситуацію, відновити свої відношення з цієї країною з чистого паперу. Порадився з сім’єю, ризикнув і, як виявилося, зробив один із найкращих виборів у своєму житті. Я закохався в Україну і почуваюся тут по-справжньому щасливим. Тут живуть приємні, доброзичливі люди, які поважають мене, а я віддячую їм тим самим.

– Попри можливість оселитися в будь-якому районі міста, ви продовжуєте мешкати на клубній базі. Чому?
– Наша база є однією з найкращих у країні, тут створені всі умови для роботи та відпочинку. Мені зовсім не потрібно відключатися від футболу. Навпаки, я хочу зберігати постійну концентрацію, і атмосфера, створена на базі, якнайкраще сприяє цьому. Тутешній персонал – справжні професіонали, які полегшують мені життя, за що я їм дуже вдячний.

Моя прекрасна сім’я – дружина Сніжана, вже дорослі сини, 21-річний Маркус і 23-річний Филип, мати – живуть в Загребі, але періодично навідуються до мене. Їхню любов та підтримку я відчуваю постійно. Мої рідні прекрасно знають, яке значення має для мене футбол, і поважають мій вибір.

На жаль, як гравець я не підкорив великі вершини. Був визнаний найкориснішим виконавцем на ЧЄ-1990 (U17), де збірна Югославії взяла срібло, але в підсумку так і не реалізував свій потенціал. Тепер уже як тренер хочу зробити для футболу все те, чого не зміг у молоді роки. Це бажання і дає мені енергію, сили, пристрасть, якими я намагаюся ділитися зі своєю командою.

***

Ігор ЙОВИЧЕВИЧ
Головний тренер СК «Дніпро-1»

undefined

  
Народився 30 листопада 1973 року в Загребі (Хорватія).
Виступав на позиції нападника.
Кар‘єра гравця: «Реал Кастілья» Мадрид, Іспанія (1991-96), «Загреб» Хорватія (1996-99, 01), «Йокогама Ф. Марінос» Японія (1999), «Гуарані» Кампінас, Бразилія (2000), «Шеньян Цзиньде» Китай (2002), «Карпати» Львів (2003), «Захай» Китай (2004).
Виступав за юнацькі збірні Югославії та Хорватії, за молодіжну збірну Хорватії.
Срібний призер і найкращий гравець ЧЄ-1990 (U17).
Тренерська кар‘єра: «Карпати» Львів (2014-15), «Цельє» Словенія (2016-17), «Динамо-2» Загреб, Хорватія (2017-20), «Динамо» Загреб, Хорватія (2020), СК «Дніпро-1» (з 2020-го).

22 октября 2021 11:26







Материалы по теме

Йовичевич: «Рады, что Пихаленок и Довбик едут в сборную Украины. Это имидж»
2 октября 2021 20:51


Йовичевич: «Краще один раз 0:4, ніж чотири матчі по 0:1»
26 сентября 2021 22:22


Конспект Йовичевича. Икона стиля
10 сентября 2021 09:15




Комментарии


Оставлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.

Регистрация, Вход



Поделиться

Владислав Кулач: «На день народження загадав перемогу та мир в Україні»

 

07 мая 2022 15:29

Палкін відверто про: розмови з Ахметовим, майбутнє Шахтаря і своє російське коріння

 

12 апреля 2022 19:02

ТМ. Олимпиакос (Греция) – Шахтер. Полный матч

 

09 апреля 2022 20:32